29.03.2021 р. Тема:Міжнародний туризм. Основні туристичні регіони світу. Країни світу з найбільшою кількістю об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.
1.Опрацюй невелику презентацію за посиланням. Спробуй назвати види туризму та чинники його розвитку.
Ми звикли розглядати туризм тільки з позитивної точки зору, але не все так райдужно. Переглядаючи наступне відео за посиланням, спробуй оцінити наслідки масового туризму. Замислись, які твої дії під час туристичних подорожей!
2. Пропоную тобі онлайн вікторину «Видатні місця Європи». Перейди за посиланням.
Обери картинку, яка є твоєю мрією і прямуй щодня до її здійснення!
3. СТИСЛО ПРО ГОЛОВНЕ
• Туризм є важливою складовою світової економіки. Його розвиток свідчить про позитивні зміни в рівні та якості життя населення.
• Серед видів туризму найголовнішими є оздоровчий, пізнавальний,
спортивний, лікувальний.
• Розбудова готельно-ресторанної мережі та облаштування пам’яток культури й мистецтва для прийому туристів є основою розвитку туризму.
• Україна має різноманітні рекреаційні ресурси. Найцінніші з них внесено до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І наступні відео є тому підтвердженням:
посилання 1; - топ-7 дивовижних місць України
посилання 2. - 5 місць України, які необхідно відвідати.
Домашнє завдання.
Якщо ти турист у душі, то…
- Уяви, що ти туристичний менеджер. Розроби туристичний проспект своєї області для іноземних туристів!
Або просто розгадай кросворд за посиланням.
• Пригадайте, на які рудні копалини багаті надра України.
• Які види виробництв охоплюють чорна та кольорова металургія?
ЧОРНА МЕТАЛУРГІЯ. Чорна металургія — один з найдавніших і найбільш розвинених в Україні видів промислової діяльності. Кустарне виробництво заліза відоме на території нашої країни з V—IV ст. до н. е., а заводське виробництво чорних металів почало стрімко розвиватися у ХІХ ст. І нині воно має важливе соціально-економічне значення для нашої країни. Чорна металургія становить значну частку у ВВП, загальних обсягах промислового виробництва і зовнішньої торгівлі (понад 1/4 у вартості реалізованої промислової продукції і стільки ж — в експорті товарів); вагома її роль у формуванні бюджету країни. Металургійне виробництво забезпечує металом і конструкційними матеріалами інші складники національної економіки — машинобудування, енергетику, будівництво, транспорт. Воно помітно впливає на розвиток і розміщення підприємств хімічної промисловості та будівельної індустрії, що працюють на його відходах і побічній продукції. Металургійні підприємства створюють робочі місця в густонаселених регіонах України.
За обсягом виробництва продукції чорної металургії Україна тривалий час належала до числа провідних країн Європи і світу. Тепер ці показники скромніші, проте країна входить до першої десятки найбільших світових виробників і експортерів сталі й прокату. Загалом в Україні у 2015 р. було вироблено 23 млн тонн сталі (максимальний обсяг — 55 млн тонн — був у ХХ ст., додаток 5) і 13 млн тонн прокату.
Рекорди світу
Україна посідає вагоме місце на світовому ринку чорних металів. У 2015 р. її частка у світовому експорті сталі становила 4 %; це 6-тий показник у світі. Загалом з України йде на експорт понад 3/4 виробленої сталі.
Для розвитку металургійного виробництва наша країна має доволі сприятливі умови: 1) великі запаси мінеральної сировини і палива; 2) розташування їхніх родовищ на незначних відстанях одне від одного; 3) розвинену мережу шляхів сполучення між родовищами; 4) наявні поряд із мінерально-сировинною базою великі запасиводи — р. Дніпро та водосховища; 5) розвиток виробництв — споживачів металомісткої продукції; 6) велику кількість вторинної сировини (брухту); 7) кваліфікованих працівників.
Мал. 107. Видобуток залізної руди в Криворізькому басейні (Дніпропетровська область)
Надра України містять великі запаси залізних і марганцевих руд, коксівного вугілля, нерудної металургійної сировини (вапняків, вогнетривких глин). Їх родовища дуже вдало поєднуються у Придніпров'ї і на Донбасі. Виплавлення чорних металів традиційно здійснюється на комбінатах повного циклу, що охоплюють усі кінцеві стадії металургійного виробництва, а також виробництво коксу (металургійного палива) й агломерату (шматків залізної руди, спечених з вапняком і коксом). Кожне виробництво має відходи й побічну продукцію, що є сировиною для інших видів промислової діяльності — хімічної, будівельних матеріалів, металообробки. Їхні підприємства, як і заводи важкого машинобудування, вигідно розміщувати поряд з металургійними комбінатами.
Мал. 108. Цех холодної прокатки на металургійному комбінаті «Запоріжсталь» (м. Запоріжжя)
Найбільші українські металургійні комбінати повного циклу побудовані у Запоріжжі, Кривому Розі, Кам’янському (Дніпропетровська область), Маріуполі, Єнакієвому (Донецька область) та Алчевську (Луганська область). Великі металургійні заводи, що не мають повного металургійного циклу, розміщені в Дніпрі, Запоріжжі, Донецьку, Макіївці (Донецька область). Виробництво феросплавів (сплавів заліза з іншими металами для отримання високоякісних сортів сталі) зосереджено у Запоріжжі та Нікополі (Дніпропетровська область), а труб — у Дніпрі, Нікополі, Новомосковську (Дніпропетровська область), Маріуполі, Харцизьку (Донецька область).
Значну частину сталі в Україні досі одержують мартенівським способом, який в інших країнах успішно замінений на новіші та екологічно чистіші технології. Чорна металургія в нашій країні із застарілою технологією, спрацьованим обладнанням є дуже матеріаломістким виробництвом, яке споживає близько 30 % палива, майже 20 % електроенергії та води, що їх загалом використовують у господарстві країни. Водночас чимало підприємств протягом останніх двох десятиліть активно модернізують: поряд з потужними мартенівськими печами було створено киснево-конверторні, а також електросталеплавильні цехи. Перший електрометалургійний завод було побудовано у Запоріжжі, наступні — у Дніпрі та Донецьку. Незначного розвитку в Україні поки що набули бездоменні способи виробництва чорних металів, зокрема порошкова металургія (єдиний завод у Броварах під Києвом).
Мал. 109. Доменна піч та прокатний цех найбільшого в Україні металургійного комбінату «АрселорМіттал Кривий Ріг»
ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ. Основними чинниками розміщення підприємств чорної металургії в Україні є сировинний і паливний (максимальне наближення до джерел сировини й палива). У країні склалося три райони концентрації підприємств чорної металургії.
Придніпровський район сформувався на базі використання власних залізних руд Криворізького басейну, Кременчуцького і Білозерського районів, марганцевих руд Нікопольського родовища, нерудної сировини Дніпропетровської області та привізного палива і вогнетривів з Донбасу (мал. 110). Там виникли такі металургійні вузли: Криворізький (низка залізорудних гірничо-збагачувальних комбінатів і найбільший в Україні металургійний комбінат «АрселорМіттал Кривий Ріг»), Дніпровський (центри — Дніпро, Кам’янське, Новомосковськ), Запорізький, Нікопольський (Нікополь, Марганець), Кременчуцький.
Мал. 110. Чорна металургія України
Донецький район виник біля родовищ коксівного вугілля на власній нерудній металургійній сировині та привезених із Придніпров’я збагачених залізних і марганцевих рудах (принцип маятника — вагони з коксом вирушали на комбінати Придніпров’я, а поверталися із залізорудним та марганцеворудним концентратами). У цьому районі сформувалися металургійні вузли Донецько-Макїівський, Алчевський, Єнакієвський, металургійні центри Краматорськ, Харцизьк, Луганськ. Однак тепер, у зв’язку з подіями в Донецькій і Луганській областях, майже всі металургійні вузли і центри, крім Краматорська, опинилися на непідконтрольній українській владі території або в зоні воєнних дій. Там залишилася й основна частина шахт з видобутку вугілля для виробництва коксу. Усі підприємства значно скоротили або припинили виробничу діяльність, зокрема Єнакієвський і Алчевський металургійні комбінати, Донецький і Макіївський металургійні та Луганський і Макіївський трубні заводи. Тривалий час навіть в умовах воєнних дій працював найбільший у Європі Авдіївський коксохімічний завод, однак після неодноразового припинення й відновлення роботи виробництво на ньому «законсервували». Таким чином, Донецький металургійний район сьогодні не функціонує як єдине ціле внаслідок розриву виробничих зв’язків між підприємствами. Втрачені вони також із Придніпровським і Приазовським металургійними районами. Це вплинуло на загальні обсяги металургійного виробництва та експорту України.
Приазовський район використовував бідні залізні руди Керченського басейну (у 1990-х роках видобуток припинено) і багаті — Криворізького басейну та Білозерського району, марганцеві руди Нікопольського родовища, кокс, вапняк і вогнетривкі глини з Донбасу. У районі працюють два потужні металургійні комбінати і трубний завод у Маріуполі. Припортове розташування підприємств сприяє їхній активній участі в експортно-імпортних операціях України.
Україна у просторі й часі
В Україні діє єдиний у світі Інститут титану. Ще в 1994 році уряд країни затвердив програму «Титан України», мета якої — створити якомога повніший цикл виробництва цього важливого металу.
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МЕТАЛУРГІЇ. Серед проблем, пов’язаних із розвитком металургії, найголовнішими є забруднення довкілля (повітря, ґрунту, води), нагромадження великої кількості порід у відвалах, некомплексне використання сировини. Чорна металургія посідає друге місце після теплової електроенергетики за загальною кількістю викидів забруднювальних речовин у повітря. За даними аерокосмічних зйомок, зона впливу підприємств чорної металургії простягається на 60 км від джерел забруднення. Навколо металургійних заводів формуються техногенні зони, природні об’єкти яких містять широкий набір шкідливих речовин, до складу яких входять надзвичайно небезпечні сполуки Плюмбуму і Гідраргіруму. У шкідливих викидах переважають сірчистий газ, оксиди Карбону і Нітрогену, твердих речовин.
Нагальними проблемами є технічне й технологічне переоснащення металургійних підприємств, поліпшення якості металів, випуск нових видів сталі, прокату, феросплавів. Та найбільш гострими сьогодні є питання, пов’язані із припиненням воєнних дій в окремих районах Донецької й Луганської областей, тому що саме ці регіони були потужними виробниками чорних металів і коксу.
Головне
• Металургійна промисловість включає чорну та кольорову металургію. Чорна металургія охоплює видобуток і збагачення залізної руди, спікання її в агломерат, виробництво коксу, вогнетривів, виплавку чавуну, сталі, виробництво прокату тощо.
• На розміщення металургійних комбінатів найбільше впливають сировинний, паливний, водний, транспортний та екологічний чинники.
• Чорні метали в основному виплавляють у мартенівських печах, конверторах та електричних печах.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. Дайте визначення поняття «чорна металургія». 2. Розкажіть про чинники розміщення підприємств чорної металургії. 3. Чим пояснюється провідна роль чорної металургії в промисловості України? 4. Які існують технології виробництва чорних металів? Чим вони відрізняються? 5. Розкажіть про розміщення виробництва чавуну, сталі, прокату в Україні.
Поміркуйте
У чому полягають проблеми й перспективи розвитку чорної металургії в Україні?
Працюємо самостійно
Знайдіть у підручнику з історії України або інших джерелах інформації матеріал, присвячений розвитку чорної металургії, та підготуйте повідомлення про її роль у господарстві на межі XIX—XX ст.
Металургійне виробництво
За підручником "Географія" 9 клас, автори С. Кобернік, Р. Коваленко та сайтом "Готуймося серйозно до ЗНО з географії"
Значення та структура металургійного виробництва
Значення металургійного виробництва в господарстві
Металургія є одним з найстаріших виробництв у світі. Перші свідчення про виробництво людьми металу було знайдено під час розкопок у різних країнах Європи та Близького Сходу. Давні народи спершу використовували лише самородки металів: срібла, міді, олова, метеоритне залізо. З них виробляли знаряддя праці та зброю. Однак початком справжньої металургії вважають час, коли люди навчилися добувати метали з гірської породи. Тоді з мідних та олов’яних руд, стопивши два метали, одержали перший сплав – бронзу. Значно пізніше почали видобувати залізо з руди. Особливо швидкими темпами металургія стала розвиватися з початком промислових переворотів ХVІІІ ст. Зріс обсяг виробництва металів, вдосконалювалися способи їх добування, підвищувалася якість. Сучасна металургія добуває понад 75 металів і численні сплави на їх основі.
Отже, металургія – система виробництв важкої промисловості, що пов’язані з добуванням металів із руд або металовмісних речовин, а також сплавів з наданням їм необхідних властивостей.
Метали у сучасному світі залишаються важливим матеріалом для виробництва різноманітних інструментів, машин та обладнання. Також зростає використання металів та їх сплавів у будівництві: залізна арматура, залізобетонні конструкції, металопластикові вікна. З високоякісної сталі та сплавів кольорових металів виготовляють столові прибори. Благородні метали використовують у ювелірній справі.
У ХVІІІ–ХХ ст. найбільше застосовувалися сплави заліза – чавун і сталь. Нині металомісткість виробництва зменшується, тому ці матеріали поступово втрачають своє колишнє значення. У зв’язку з розвитком електротехніки, електроніки, робототехніки у сучасну епоху зростає роль кольорових та рідкісноземельних металів, високотехнологічних матеріалів, таких як сплави, леговані й композитні матеріали з металевими матрицями. В авіакосмічній, автомобільній, радіотехнічній, авіаційній, харчовій промисловості, медицині усе частіше використовується металокераміка.
Структура металургійного виробництва
Метали трапляються в природі у вільному стані як самородні достатньо рідко. Такими є золото, платина, іноді срібло, мідь, ртуть, олово. Інші метали у земній корі залягають у вигляді хімічних сполук. Отже, сутність металургійного виробництва полягає у переплавці цих сполук на чисті метали.
Металургія складається з низки послідовних зв’язаних між собою стадій виробничого процесу, починаючи від видобутку сировини і закінчуючи випуском готової продукції – виробів з чорних або кольорових металів та їх сплавів. Металургія складається з трьох взаємопов’язаних виробництв: гірничодобувної промисловості, чорної металургії та кольорової металургії.
Чорна металургія. Комбінування у чорній металургії
Сполуки заліза залишаються важливими матеріалами, що використовують у сучасному господарстві. Чисте залізо м’яке і тому придатне лише для виготовлення прикрас. Те, що ми називаємо залізом, насправді – його сплави з різним вмістом вуглецю – чавун та сталь. Чавун важкий, добре проводить тепло, тому з нього виготовлять батареї опалення, ванни, пательні, а також верстати, деталі для двигунів, сільгоспмашин тощо. Але через високий уміст вуглецю чавун крихкий і розтріскується від удару. Через те частину чавуну переплавляють на різні сорти сталі.
Чорна металургія – складний комплекс виробництв. Провідна роль у ньому належить послідовній металургійній переробці: збагачена залізна руда - чавун - сталь - прокат. Прокат – кінцева продукція металургії, яку одержують на прокатних станах шляхом обробки металу тиском. Так надають йому різної форми. Існує прокат листовий (листи та рулони), сортовий (наприклад, кола, квадрати, кути, балки, залізничні рейки), трубний (труби різного діаметра) та спеціальний або фасонний (колеса, кулі, сталеві канати тощо). Оскільки зазначені послідовні виробництва поєднано у межах одного підприємства, його називають металургійним комбінатом. Паралельно з металургійною переробкою розвивається ряд інших виробництв, які забезпечують основний технологічний процес: коксування вугілля (для одержання високоякісного вуглецевого палива – коксу), виробництво вогнетривких матеріалів (для обкладання печей та форм для розливу металу), флюсів (для очищення металу від шкідливих домішок), феросплавів тощо.
Чорна металургія нині комбінується з підприємствами й іншого профілю, які використовують її кінцеву продукцію або відходи для власного виробництва. Так, типовими супутниками металургії стали теплова енергетика, металомістке машинобудування, хімічна та цементна промисловість. Для чорної металургії також є характерним високий рівень концентрації виробництва, який зумовлений застосуванням обладнання великої по тужності. У ряді країн понад 3/4 чавуну та 2/3 сталі дають величезні металургійні комбінати.
Чинники розміщення чорної металургії
Чорна металургія – дуже матеріаломістке виробництво, яке потребує різної сировини. На виготовлення 1 т чавуну витрачається не менш ніж 1,5 т залізної руди, 1,2–1,5 т коксівного вугілля, понад 0,5 т флюсових вапняків, 150 кг вогнетривкої глини і до 30 м3 води. Для одержання високоякісної сталі з певними властивостями також потрібні легуючі метали: марганець, хром, молібден, нікель, кобальт, ванадій та інші. Оскільки у чорній металургії на сировину й паливо припадає приблизно 85–90 % витрат, у минулому єдиним чинником розміщення металургійних комбінатів був сировинний. Найвдалішим вважалося територіальне поєднання покладів залізної руди та коксівного вугілля. Протягом тривалого часу більшість центрів чорної металургії формувалась у межах вугільних басейнів Європи, США, Росії. В інших місцях складалися металургійні райони біля потужних родовищ залізних руд. Сировину, якої бракувало, довозили.
У наш час завдяки новим більш прогресивним технологіям плавлення сталі матеріаломісткість виробництва у ряді країн знижується. До того ж у високорозвинутих країнах виснажуються власні ресурси. Усе це привело доспорудження нових комбінатів з орієнтуванням на транспортний чинник, найчастіше – водний транспорт. «Припортова» чорна металургія склалася в тих країнах, які або забезпечені недостатньо власною сировиною, або зо рієнтовані на експорт чавуну та сталі на світовий ринок.
Сучасні технології виробництва чавуну і сталі
На початку ХХІ ст. близько 80% сталі виплавляється на підприємствах з повним металургійним циклом, що складається з послідовних стадій: виплавляння чавуну в доменній печі, сталеплавильного та прокатного виробництва. Існує також бездоменна металургія, яка дає змогу одержувати високоякісну сталь, обминаючи стадію доменного виробництва. При цьому зникає необхідність у ряді виробництв, що здешевлює кінцеву продукцію й сприяє зменшенню шкідливих викидів у атмосферу. Зростає роль переробної металургії, яка плавить вторинні метали з металобрухту. Такі підприємства наближені до споживача металу.
Унаслідок науково-технічного прогресу удосконалилися технології виплавлення сталі. У попередні століття домінував старий мартенівський спосіб, який потребував багато коксового палива, а процес тривав 5–12 год. Нині за такою ж застарілою й неекологічною технологією виплавляють лише близько 7% сталі у світі. Україна майже повністю відмовилася від подібної технології. Серед провідних країн світу в наш час домінує конвертерний тип виробництва, що дає понад половину сталі. Замість коксу конвертер продувають киснем, який підтримує високу температуру плавлення, що триває усього 35–60 хв. Найбільш прогресивним є електродуговий спосіб, за якого плавлення відбувається за рахунок електроенергії. Ця передова технологія, яка нині дає 41% сталі, уможливлює без шкоди для довкілля швидке виплавляння високоякісної сталі. У 2012 р. у місті Дніпрі був уведений у експлуатацію сучасний електросталеплавильний завод, що належить компанії «Інтерпайп».
Кольорова металургія: технології виробництва
З розвитком наукомісткого виробництва кольорові метали набувають особливого значення. Нині у господарстві найбільше використовують мідь та алюміній. Часто кольорові метали застосовують у сплавах. Найбільш вживані сплави міді: бронза (спав міді з оловом), латунь (міді з цинком), мельхіор (міді з нікелем), дюралюміній (міді з алюмінієм). Видобутком та збагаченням руд кольоро вих металів, а також їх переплавленням у метали та сплави займається кольорова металургія.
Виробничий цикл кольорових металів у цілому подібний до чорної металургії. Металургійна переробка включає такі послідовні стадії: збагачення руди - плавлення чорнового металу - рафінування (очищення) - прокат. Оскільки концентрація кольорових металів у гірських породах незначна, їх виробництво є матеріаломістким. Рафінування металу потребує значних витрат електроенергії. Тому поєднання чинників сировини та енергії особливо сприятливе для розміщення підприємств кольорової металургії.
ВИРОБНИЦТВО КОЛЬОРОВИХ МЕТАЛІВ ВИРОБНИЦТВО АЛЮМІНІЮ
Чинники розміщення кольорової металургії
За фізичними властивостями та технологією добування виокремлюють металургію важких (мідь, нікель, свинець, цинк, олово, ртуть) та легких (алюміній, титан, магній) металів.
Виробництво важких металів потребує великої кількості сировини та відносно незначних витрат електроенергії. Через низький вміст корисної речовини у рудах цих металів перевозити велику кількість руди на значні відстані від родовищ нерентабельно. Наприклад, на 1 т олова потрібно 300 т руди, міді – 20–150 т, цинку – 20–50 т. Тому центри виплавлення важких металів поєднуються з родовищами видобутку сировини. Такі метали часто виплавляють у країнах, що розвиваються.
Для добування легких металів потрібно занадто багато електроенергії під час рафінування. Зокрема, для виплавлення 1 т титану витрача ється 30–60 тис. кВт · год електроенергії, магнію – 18–22 тис. кВт · год. Тому руди легких металів видобувають в одних місцях, а підприємства з їх переплавлення споруджені в інших – біля електростанцій. Легкі метали плавлять переважно високорозвинуті країни, де генерується велика кількість електроенергії.
Металургія алюмінію має певні особливості у своєму розміщенні. У земній корі алюміній – найпоширеніший метал, проте промислова концентрація його у породі трапляється рідко. Тому спочатку із бокситів (найбільш якісної алюмінієвої руди) вилучають глинозем, на виробництво якого витрачається 4–8 т руди, 6 т вапняків та 0,5 т соди. Це виробництво наближене до сировини. Потім з глинозему плавлять металевий алюміній. Ця стадія вимагає значних витрат електроенергії – 17 тис.кВт·год. Тому найчастіше бувають територіально роз’єднані дві стадії алюмінієвої промисловості: виробництво глинозему тяжіє до сировини, а виплавлення металево го алюмінію – до електростанцій.
Екологічні проблеми металургії
Металургія належить до найбільш неекологічних виробництв. Кожна стадія переробки сировини негативно впливає на довкілля. Під час видобутку руд відкритим способом утворюються кар’єри, які знищують природні екосистеми. Часто вони призводять до зниження рівня підземних вод. Збагачення руд супроводжується нагромадженням на земній поверхні великої кількості пустої породи. Під час роботи металургійних підприємств у повітря потрапляє велика кількість отруйних речовин, зокрема сполуки Нітрогену (гази рудого кольору, так звані лися чі хвости) та Сульфуру. Внаслідок їх взаємодії з водяною парою випадають кислотні дощі. Відходи виробництв також забруднюють водойми та ґрунти.
Головним шляхом розв’язування екологічних проблем металургії є впровадження нових технологій плавлення металу, що дає змогу зменшити викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище. Комплексне використання сировини уможливить використовування відходів металургії як сировини для інших виробництв. Наприклад, коксовий газ – для синтезу азотних добрив, шлаки доменного виробництва – для цементної промисло вості, сполуки Сульфуру – для синтезу сульфатної кислоти.
Металургійне виробництво світу
За підручником "Географія" 9 клас, автори С. Кобернік, Р. Коваленко
Значення металургії у світовому господарстві. Для виготовлення машин і різноманітного обладнання, транспортних засобів, домашньої побутової техніки, у будівництві та медицині використовуються чорні та кольорові метали, які є продукцією світової металургії. Найпоширенішими з них у світовому виробництві є алюміній та залізо.
Хоча сучасні досягнення науки дають можливість замінити одні ма теріали іншими, дешевшими, з кращими властивостями, але сталь і досі лишається головним конструкційним матеріалом.
Під впливом науково-технічного прогресу зростає значення кольорової ме талургії світу. Якщо у першій половині XX ст. переважало виплавлення важких металів (міді, свинцю, цинку, олова), то згодом на перші позиції вийшли легкі метали (алюміній, титан, магній), нарощується виробництво рідкісних (ітрій, лютецій, лантан) і штучних (технецій, америцій, кюрій) металів. Кількість розвинутих країн, що мають кольорову металургію, зростає, оскільки вона забезпечує необхідними матеріалами точне машинобудування. У країнах, що розвиваються, переважають старі та екологічно «брудні» галузі.
Чорна металургія. Одним із давніх виробництв світового господарства є чорна металургія. Вона завжди характеризувалася високим рівнем концен трації виробництва. Так, на початку ХХ ст. чорна металургія розвивалася лише у кількох країнах світу. Понад 4 /5 світового виплавлення сталі тоді давали лише 5 країн: США, Німеччина, Велика Британія, Бельгія та Люксембург. Протягом останніх 100 років виробництво чавуну і сталі значно збільшилося, а розміщення суттєво змінилося: підприємства поширилися спершу у високорозвинутих країнах, а після Другої світової війни й у ряді країн, що розвиваються, які багаті на високоякісні руди чорних металів. Тоді основним чинником розміщення підприємств був сировинний.
У наш час чорна металургія розвинута далеко не в усіх регіонах світу. Так, її практично немає в більшості країн Африки, Близького та Серед нього Сходу, Центральної Америки. Натомість на Топ-20 країн припадає понад 90% усього світового виробництва сталі. Нові заводи у розвинутих країнах тепер орієнтуються у своєму розміщенні на транспортний чинник та відповідно імпортну сировину. Їх спеціалізацією стало виробництво на основі новітніх технологій високоякісної сталі та складних видів прокату. У країнах, що розвиваються, підприємства чорної металургії переважно й донині розміщуються біля басейнів видобутку сировини: залізних та марганцевих руд, коксівного вугілля. У наш час чорна металургія характеризується циклічністю зміни попиту на її продукцію, світовим надвиробництвом та високими ризиками. Виходячи із співвідношення ризику та прибутковості інвестицій, частка металургії у промисловості розвинутих країн постійно зменшується, поступаючись місцем високо технологічним галузям.
До недавнього часу щорічні темпи зростання виробництва сталі стрімко зростали: в середньому до 7% на рік. Серед країн світу найбільший приріст чорної металургії забезпечив Китай, додавши майже 80% загально світового приросту. Якщо у 2007 р. потужності з китайського виробництва сталі становили близько 36% загальносвітових, то у 2015 р. – вже майже половину, з яких понад 70% оснащено найсучаснішим високоефективним обладнанням, що забезпечує найменші витрати сировини та енергоресурсів: киснево-конвертерний та електродуговий способи плавлення. Але останнім часом темпи розвитку чорної металургії уповільнилися у зв’язку зі зниженням металомісткості виробництва, заміною металів на пластмаси та композитні матеріали, зростанням витрат на технічне переоснащення підприємств, а також загостренням конкуренції серед виробників на світовому ринку сталі. У 2015 р. спостерігалося скорочення світового виробництва сталі на 2,8%. Усі країни першої «десятки», окрім Індії, скоротили її виплавлення на 0,5–10%. Найбільшим було скорочення у розвинутих країнах, переважно з екологічних міркувань.
Цікавим є показник виплавленої сталі на одну особу. «Сталевим герцог ством» називають Люксембург, у якому виплавляється найбільше сталі з розрахунку на кожного жителя. У 2015 р. це становило 3,7 т. І це вже утричі менше, ніж було ще 30 років тому. Понад 1 т сталі на одну особу також виплавляють Республіка Корея (майже 1,4 т/особу) та Катар (майже 1,2 т/особу). В Україні виплавляють понад 0,5 т сталі на людину. Сталь є важливим товаром на світовому ринку. На експорт йде майже 1 /3 усієї виплавленої країнами сталі. Понад 20% сталі на ринок надходить з Китаю. До найбільших експортерів сталі також належать Японія (понад 9%), Республіка Корея (7%), Росія (6,2%), Німеччина (5,5%), Україна (4,7%). Споживання сталі має велике значення. Китай є одночасно як лідером з виробництва, так і за внутрішнім споживанням металу. Найбільшими споживачами сталі також є країни Європейського Союзу, США та Японія. Країни ЄС закуповують напівфабрикати сталі та сталь низької якості у країн, що розвиваються. Потім використовують їх для переробки на складну сучасну сталеву продукцію: з полімерним покриттям, спеціальні види сталі тощо. Перспективними є ринки Індії, Індонезії, Філіппін, Таїланду. Попит на сталь у цих країнах зумовлений зростанням сфери матеріального виробництва, що супроводжується зростанням споживання сталі, на відміну від розвинутих країн, де рівень споживання сталі стабілізувався, а ВВП зростає здебільшого за рахунок сфери послуг. На Близькому і Середньому Сході спостерігається значне зростання попиту на сталь, зумовлене потребами, пов’язаними з реалізацією нафтогазових проектів і активізацією діяльності у сфері будівництва.
Розвиток сучасної чорної металургії світу характеризується кількома напрямами. Відбувається збільшення обсягу виробництва і зміна частки окремих країн у світовому виробництві за рахунок використання новітніх технологій, які суттєво знизили витрати на виробництво сталі та прокату. Постійно збільшуються інвестиції у наукові і технологічні дослідження, спрямовані на розвиток технологічної і технічної бази металургійного виробництва. Очікується подальше збільшення надлишкових потужностей. Останніми роками посилилися процеси глобалізації в металургії, які проявилися в домінуванні транснаціональних компаній (ТНК). Найбільша металургійна компанія світу – ArselorMittal, зареєстрована у Люксембурзі, що має представників у 60 країнах світу на усіх материках, окрім Австралії. Вона контролює близько 6% світового ринку сталі, а також 3% видобутку залізної руди та коксівного вугілля. Компанія виробляє безпечну екологічну сталь та є лідером за її поставками для виробництва автомобілів, побутової техніки та упаковки, будівництва. До провідних світових ТНК-виробників сталі також належать Baosteel (Китай), POSCO (Республіка Корея), Nippon Steel (Японія), US Steel (США), Gerdau (Бразилія).
Оскільки чорна металургія є екологічно «брудною» галуззю і, до того ж, старі родовища сировини виснажено, у високорозвинутих країнах нові потужності чорної металургії майже не нарощуються. Зростає роль переробної металургії. У країнах, що розвиваються, навпаки, ця галузь розширюється, набуваючи важливого значення. Зокрема, Індія та Республіка Корея вже випередили усі європейські країни за виплавленням сталі.
Кольорова металургія. Сучасний світ неможливо уявити без кольорових металів. Покладів руд кольорових металів на планеті мало, й поширені вони вкрай нерівномірно. Лише США та Росія задовольняють свої потреби у кольорових металах за рахунок розробки власних родовищ, а решта країн тією чи іншою мірою залежать від імпортної мінеральної сировини. Особливо сприятливим для розміщення підприємств кольорової металургії є одночасне поєднання родовищ рудних ресурсів та джерел енергії, але таке трапляється вкрай рідко. Руди кольорових металів здебільшого розташовані в країнах, що розвиваються, а для виробництва готового металу треба багато енергії, що виробляється у розвинутих країнах. Це суттєво впливає на розвиток кольорової металургії у світі. Крім того, неекологічність виплав лення кольорових металів сприяла тому, що у наш час розвинуті країни надають більшої переваги вкладанню капіталу в розвиток кольорової металургії на території країн, що розвиваються, ніж виплавленню металів з імпортної сировини на своїй території. Ви вже знаєте, що металургія важких і легких металів відрізняється принципами розміщення підприємств. Алюмінієва промисловість є головною галуззю світової кольорової металургії, оскільки алюміній нині має найширше застосування. Вам уже відомо, що металургія алюмінію складається з двох територіально роз’єднаних стадій: вилучення глинозему та виплавлення металевого алюмінію, зорієнтованих на різні чинники у своєму розміщенні. Перша матеріаломістка стадія виробництва алюмінію, як правило, склалася в країнах, що розвиваються, а друга, енергомістка – у високорозвинутих державах.
Виробництво глинозему здебільшого набуло поширення у країнах, що багаті на боксити. Перш за все це Австралія, Китай, Бразилія, Ямайка, Росія, Гвінея, Венесуела, Суринам. Не усі країни, що виробляють глино зем, мають власні потужності для його переробки на металевий алюміній. Тому глинозем має велике значення на світовому ринку. Основні споживачі глинозему – промислово розвинуті країни, які зазвичай через брак бокситів глинозему не виробляють. Виплавленням металевого алюмінію вирізняються Китай, Росія, Канада, США, Австралія, Бразилія, Норвегія. Останнім часом суттєво зросли обсяги виплавлення алюмінію в ОАЕ, Індії, Бахрейні.
Мідна промисловість – друга за значенням серед виробництв у кольоровій металургії світу. Вона працює на рудах, яких у світі порівняно багато. 3 /4 покладів мідних руд припадає на країни, що розвиваються. Основними виробниками чорнової та рафінованої міді, за даними організації Copper Investing News, є Чилі, Китай, Перу, США та Австралія, а також Росія, Демократична Республіка Конго, Замбія, Канада, Мексика, Казахстан.
З країн Європи найбільше значення мідна промисловість має у Польщі, де вона працює на власних ресурсах. Нині у світі до 20% виплавлевної міді – це вторинний метал, одержаний з брухту. Так, у Великій Британії, Франції, Німеччині, Бельгії існує лише переробна мідна промисловість.
Свинцево-цинкова промисловість як сировину використовує поліметалічні руди. Проте їхня концентрація у мінералах невелика. Основний видобуток та виплавлення цих металів зосереджені у небагатьох країнах. Основними виробниками цих металів є Китай, Австралія, Перу, Індія, США, Канада, Мексика, основними експортерами – Австралія, Канада, Перу, Мексика, США та Бразилія. Споживають свинець та цинк переважно розвинуті країни. Так, на США, Японію, Німеччину, Італію та Велику Британію припадає до 70% їх споживання. Найбільше з країн Європи розвинута свинцево-цинкова промисловість у країнах, що мають поклади сировини: Ірландії, Швеції, Польщі, Румунії.
Олов’яна промисловість розвинута лише у кількох країнах світу, де є необхідна для переплавлення сировина. Промислова концентрація олова у природі трапляється рідко. Олов’яні руди відомі лише у 13 країнах світу. Найбільшого розвитку галузь набула в Китаї, Росії, Болівії, Демократичній Республіці Конго. Таким чином, основними виробниками чорних та кольорових металів є високорозвинуті країни. Проте останнім часом у виробництві кольорових металів зростає частка країн, що розвиваються, особливо багатих на відповідну сировину.
Електроенергетика України та світу
Електроенергетика світу
Значення електроенергетики. Без електроенергії не працювало б жодне підприємство, не літали б літаки, зупинилися б автомобілі та потяги. Наші оселі, вулиці міст та сіл увечері поринали б у темряву. Без електроенергії ми не змогли б слухати музику, дивитися телебачення, працювати на комп’ютері, користуватися мобільними телефонами. Нині найбільшими споживачами електроенергії є промисловість (65%), транспорт і сільське господарство (по 10%), будівництво, побут та інші сфери.
Електроенергетика – виробництво важкої промисловості, що продукує електроенергію та передає її до споживача через лінії електропередачі (ЛЕП).
Це капіталомістке виробництво, яке потребує великих вкладень коштів у його розвиток. Вона розвивається найбільш динамічно у всіх країнах світу, тому належить до «авангардної трійки» виробництв разом з машинобудуванням та хімічною промисловістю. Без її розвитку неможливий подальший науково-технічний прогрес у суспільстві. У багатьох країнах світу розвиток електроенергетики фінансується за рахунок державних коштів. В одних країнах основна частина електроенергетичних потужностей належить державі (зокрема, у Франції, Великій Британії, Італії), в інших – приватним компаніям (як у США та Японії). Є країни, де виробництво електроенергії контролюється змішаними компаніями за участі держави (наприклад, ФРН, Іспанія, Україна).
Упродовж ХХ – початку ХХІ ст. споживання електроенергії на планеті зросло у 15 разів, а потреби в ній подвоюються кожні 12–14 років. У наш час важливим завданням є ощадливе ставлення до паливно-енергетичних ресурсів та електроенергії через проведення на державному та побутовому рівнях політики енергозбереження.
Енергозбереження – комплекс заходів з раціонального використання та економних витрат палива та енергії.
Енергозбереження стосується організаційних, правових, виробничих, наукових, економічних, технічних та інших напрямів. Це важлива державна задача зі збереження ресурсів, яка дасть змогу відкласти вичерпання паливно-енергетичних ресурсів; країнам, що мають обмежені їх запаси, зменшити імпорт; зменшити собівартість продукції, що виробляється, і тим збільшити її конкурентоспроможність. Заощаджені на енергозбереженні кошти можна спрямувати на соціальний розвиток, охорону природи, розвиток інфраструктури тощо.
У наш час електроенергія виробляється здебільшого за рахунок невідновлюваних джерел: переважно вугілля, нафтопродуктів (мазуту), природного газу. З відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) найбільше значення має гідроенергетика, що використовує енергію водного потоку річок. Щоправда, економічний гідропотенціал планети використовується лише на 17%. У Європі цей показник значно вищий – 80%. Почато використання дійсно невичерпних ресурсів: енергії Сонця, вітру, припливів, внутрішньої теплоти Землі, хвиль тощо. Електроенергію виробляють на електростанціях. До традиційних типів електростанцій належать теплові електростанції (ТЕС), гідравлічні (ГЕС) та атомні (АЕС).
Теплові електростанції (ТЕС). За виробництвом електроенергії у більшості країн світу провідне місце посідає теплоенергетика. Перші ТЕС було побудовано наприкінці ХІХ ст. Принцип роботи ТЕС полягає у перетворенні теплової енергії в електричну. Під час спалювання енергоносіїв на ТЕС нагрівається котел з водою. Пара, що виробляється при цьому, обертає турбіну, механічна енергія обертання якої переходить в електричну. ТЕС може ефективно працювати лише у безперервному режимі. У разі її зупинки котли знову треба протягом 2–3 діб розігрівати для досягнення необхідних технічних параметрів пари.
Існує кілька видів ТЕС: паро- та газотурбінні, дизельні, парогазові, які використовують різні види палива: вугілля, газ, мазут тощо. Частіше працюють паротурбінні ТЕС, що використовують тверде паливо, зазвичай вугілля.
Залежно від технології виробництва електроенергії існують конденсаційні електростанції (КЕС) та теплоелектроцентралі (ТЕЦ).
Конденсаційні електростанції (КЕС) виробляють багато електроенергії. При цьому відпрацьована пара, пройшовши турбіну, охолоджується, конденсується й знову надходить у котел. Часто споруджують дуже потужні КЕС (понад 2 млн кВт), застосовуючи концентрацію як просторову форму організації виробництва. Вони обслуговують великі території. Такі електростанції є ресурсозатратними та неекологічними. Найбільшої шкоди середовищу завдають електростанції, що працюють на вугіллі. За добу вони спалюють 10–20 тис. тонн твердого палива. Для перевезення такої кількості вугілля потрібно близько 1500 товарних вагонів. Під час спалювання вугілля у повітря викидається значна кількість сполук Сульфуру, що спричиняє при сполученні з парами води кислотні дощі, в також виділення вуглекислого газу.
Найголовнішим чинником розміщення ТЕС є споживач. Оскільки електроенергію транспортувати на великі відстані нерентабельно, ТЕС споруджують у великих промислових районах, де потреба в електроенергії є найбільшою. При цьому збагачене вугілля перевозять до електростанцій на чималі відстані. У країнах, які мають значні поклади вугілля, потужні ТЕС також орієнтуються на чинник сировини, тобто на місця цих розробок. Наприклад, на базі донецького вугілля працює ряд таких електростанцій. Найбільші ТЕС у Німеччині, США, Росії, Казахстані також працюють біля джерел сировини.
Теплоелектроцентралі (ТЕЦ) є результатом комбінування, забезпечуючи поєднання двох виробництв: електроенергії та гарячої води для опалення приміщень. Відпрацьована пара при цьому не охолоджується, а як відходи виробництва опалює приміщення холодної пори року. Оскільки гарячу воду транспортувати через її швидке охолодження на відстань більш ніж 20 км не можна, ТЕЦ будують у великих містах, орієнтуючись на чинник споживача.
Гідравлічні електростанції (ГЕС). Гідроелектростанції використовують як джерело енергії рух потоку води, зазвичай у руслі річки. Хоч гідроенергію як механічну люди використовують здавна (згадайте водяні млини), для одержання електричної енергії річки почали використовувати лише у ХІХ ст. Під час зведення ГЕС, щоб створити напір води, будують з ґрунту або бетону греблю із засувками, яка перекриває річку. Перед греблею річка розливається, утворюючи водосховище. У греблі монтують гідравлічні турбіни. Для того щоб запрацювала така електростанція, потік води має рушити крізь вузькі отвори в греблі й почати обертати гідротурбіну, перетворюючи механічну роботу в електричну енергію. Для зупинення турбіни закривають засувки в греблі. Біля великих міст, де попит на електроенергію зростає (особливо зранку, увечері та вночі), для покриття пікових потреб поряд з ГЕС зводять додатково гідроакумулятивну електростанцію (ГАЕС). Вона являє собою два басейни на різних рівнях. У міжпіковий час станція працює в насосному режимі, перекачуючи воду з нижнього басейну до верхнього, акумулюючи водний потік. У години пік ГАЕС виробляє дорогу пікову електроенергію за рахунок водного потоку, що падає з верхнього басейну в нижній, обертаючи гідротурбіну. Гідроенергетика має певні переваги та великі перспективи розвитку у світі. Хоча ГЕС вирізняється тривалістю спорудження та високою собівартістю будівельних робіт, така станція є простою в експлуатації та дає достатньо дешеву електроенергію. Її собівартість у 4 рази менша, ніж на аналогічній за потужністю ТЕС. Будувати ГЕС найвигідніше на річках з великими падінням та похилом річища. ГЕС використовують невичерпне джерело енергії й водночас не забруднюють навколишнє середовище. Однак їх екологічність є суперечливою. Через створення водосховищ виникає низка проблем: затоплюються родючі землі, руйнуються береги, змінюється рівень ґрунтових вод, застоюється та цвіте вода, що приводить до загибелі риби. Попри усі переваги масштаби гідроенергетичного будівництва та частка ГЕС в енергопостачанні світу постійно зменшуються. Це пояснюється швидшими темпами спорудження ТЕС, які меншою мірою залежать від прив’язки до певної території. ГЕС же можна споруджувати лише на річках.
Атомні електростанції (АЕС). Атомна енергетика з’явилася у середині ХХ ст. внаслідок науково-технічної революції, яка дала змогу використовувати енергію розпаду радіоактивних речовин у мирних цілях. Вона є незамінною для країн з обмеженими енергоресурсами. За сучасних технологій і дотримання норм безпеки АЕС відіграють значну роль в енергозабезпеченні високорозвинутих країн та деяких країн, що розвиваються.
Принципи роботи АЕС і ТЕС подібні. Лише замість мінерального палива використовується ядерне. Сировиною для виробництва «елементів живлення» для АЕС є збагачений Уран-235 або Плутоній-239. Атомна енергетика дуже потужна. 1 кг урану виділяє стільки само теплоти, як при спалюванні 2,5 тис. тонн кам’яного вугілля. Генератором енергії на АЕС є ядерний реактор – агрегат, у якому відбувається керована ядерна реакція. Величезна кількість теплоти, яка виділяється в ньому в результаті реакції радіоактивного розпаду, нагріває воду в котлах, утворюється пара, що обертає турбіну.
Ядерне паливо легко транспортується, тому АЕС розташовують незалежно від сировинного чинника. Їх споруджують, орієнтуючись на споживача, у районах з дефіцитом паливних ресурсів. Оскільки АЕС дуже водомісткі, їх споруджують біля джерел водопостачання, зазвичай біля річок. Багато води потрібно для охолодження водяної пари у конденсаторі для повторного її використання. Навколо АЕС створюють зону спостереження для моніторингу радіаційної ситуації. У радіусі 3 км навколо станції існує санітарно-захисна зона, у якій заборонено проживання людей та обмежено сільськогосподарську діяльність.
Чорнобильська трагедія продемонструвала всьому світу небезпечність атомної енергетики за умов недосконалих технологій системи захисту під час виникнення аварійних ситуацій. Однак АЕС, на відміну від ТЕС, є екологічно чистим видом енергії в разі безаварійної роботи. Це пов’язано з тим, що ядерний розпад відбувається усередині реактора й не має безпосереднього зв’язку з навколишнім середовищем. Кожні 4 роки проводиться капітальний плановий ремонт енергоблоків, під час якого вивантажують з нього паливо, проводять діагностику, ремонт, заміну та модернізацію обладнання, випробовують корпус реактора на міцність.
Проте й досі остаточно не вирішена проблеми утилізації радіоактивних відходів та консервації АЕС після закінчення терміну їх роботи. У деяких країнах створено підприємства з переробки та збереження радіоактивних відходів.
Відновлювані джерела енергії. Вичерпність паливних мінеральних ресурсів, неекологічність ТЕС, небезпечність АЕС, обмеженість на певних територіях гідроенергопотенціалу річок змусили людство замислитися над використанням відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). Нині вони дають лише близько 5,8% світового виробництва електроенергії. Проте всі нові джерела енергії мають дві безперечні переваги: використовують невичерпні джерела енергії та є екологічно чистими.
Найчастіше використовуються вітрові електростанції (ВЕС). Вони перетворюють енергію вітру в механічну, теплову та електричну. Хоча енергія вітру в 10 разів перевищує енергопотенціал усіх річок планети, але здавна використовувалася лише мізерна її частина для роботи вітряків та вітрильників. Енергія вітру дуже розсіяна. Для спорудження ВЕС потрібні великі площі. Окрім того, ВЕС можна ставити лише там, де дмуть постійні вітри: біля моря або в горах. Через роботу вітрових установок виникає вібрація, яка негативно впливає на довкілля.
Геотермальні електростанції (ГеоЕС) – теплові електростанції, які перетворюють енергію внутрішньої теплоти Землі (гарячих джерел, гейзерів, пари) в електричну енергію. Розроблено два шляхи використання енергії надр: використання гарячої води для опалення приміщень (подібно до ТЕЦ) та відведення водяної пари для одержання електроенергії. ГеоЕС не можуть бути розміщені повсюдно. Вони прив’язані лише до сейсмічних поясів Землі.
Сонячні електростанції (СЕС), або геліостанції, перетворюють енергію сонячної радіації в електричну. Сонячна енергія величезна: лише за півроку Сонце дає Землі енергію, еквівалентну всім запасам мінеральної сировини в надрах планети. Нині існують два види СЕС: термодинамічні та фотоелектричні. Перші перетворюють енергію Сонця в теплову, а потім в електричну подібно до ТЕС. Другі – через систему сонячних батарей енергію Сонця зразу перетворюють в електричну. Планується створення на орбіті нашої планети сонячних космічних електростанцій (СКЕС), які передаватимуть на Землю сонячну енергію. Однак потік сонячної енергії не є постійним, тому слід її акумулювати вдень для подальшого використання. Також перспективними для спорудження СКЕС є лише країни аридного (сухого й жаркого) клімату.
Припливні електростанції (ПЕС) перетворюють енергію морських припливів у електричну. Цю енергію люди використовували здавна, але з появою парового двигуна про неї надовго забули. Енергія припливів у кілька разів більша, ніж в усіх річках планети разом. Щоправда людина використовує її мало. У припливно-відпливній зоні, як на річці, споруджується дамба з турбінами, які, обертаючись, виробляють енергію. Обмежує використання ПЕС висота припливної хвилі. Вона має бути не меншою від 10 м.
Нині люди приборкують енергію хвиль, споруджуючи перші хвильові електростанції. Океанічні течії несуть у сотні разів більше води, ніж усі річки планети. Щоб їх використати для одержання енергії, потрібно збудувати електростанції посеред океану. Відроджується біоенергетика. Старий спосіб її використання – спалювання біомаси, новіший – переробка органічних решток на спирт або біогаз, що їх використовують як паливо.
Виробнича інфраструктура. Для забезпечення нормальної роботи енергетики необхідна розгалужена виробнича інфраструктура. До неї належать транспортні магістралі, електромережі та система водопостачання. Специфічним видом транспорту для обслуговування даного виробництва є трубопроводи. Транспортування електроенергії здійснюється за допомогою ліній електропередачі (ЛЕП). Електромережі розподіляють електро енергію між споживачами. Водо постачання забезпечує виробничий цикл на ТЕС та АЕС.
Паливно-енергетичний баланс. Для розрахунків співвідношення витрат та надходження палива і енергії в країні застосовують паливно-енергетичний баланс (ПЕБ).
Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) – це співвідношення між надходженням та витратами палива різних видів та електроенергії у країні протягом року.
Оскільки різні види палива мають неоднакову енергетичну цінність, ПЕБ обчислюють в одиницях умовного палива. За одиницю умовного палива (коефіцієнт 1) прийнято теплотворну здатність кам’яного вугілля, яка дорівнює 7000 ккал/кг, або 29 мДж/кг. Більш енергомістким є вугілля марки антрацит (коефіцієнт 1,2), а також нафта та природний газ (коефіцієнт 1,5). Менш калорійними, ніж кам’яне вугілля, є торф (0,5), буре вугілля (0,4), горючі сланці (0,3). Прибуткову частину ПЕБ становлять видобуток палива різних видів, виробництво електроенергії на ГЕС та АЕС (які не потребують витрат паливної сировини), імпорт різних видів палива та електроенергії, а також залишки палива на електроенергії з попереднього року. Витратну частину ПЕБ становлять потреби виробництва, ТЕС та АЕС, експорт па- лива та електроенергії, а також залишки палива та електроенергії на кінець року. В ідеальному разі прибуткова та витратна частини ПЕБ мають бути приблизно однаковими.
Електроенергетика України
Структура електроенергетики України
Електроенергетика є важливим складником паливно-енергетичної промисловості та базовим виробництвом в економіці країни. Вона є однією з найстаріших видів господарської діяльності в Україні. Електроенергетика включає всі типи електростанцій та електромережне господарство. Вони забезпечують виробництво, передачу та розподіл електроенергії між окремими споживачами. Найбільшими споживачами електроенергії в Україні є промисловість (близько 2/3 ), побут (понад 1/4), транспорт (майже 1/10), сільське господарство та будівництво.
Виробництво електроенергії в Україні ґрунтується на використанні атомної енергії (АЕС), спалюванні вугілля, мазуту, природного газу (ТЕС), використанні енергії води (ГЕС), сонця (СЕС) та вітру (ВЕС). Значення різних типів електростанцій у ПЕБ України за останні 25 років суттєво змінилося. Тривалий час переважали ТЕС, на які на початку 90-х рр. ХХ ст. припадало майже 3/4 усього виробництва електроенергії. Через зростання цін на імпортний природний газ, а потім через військові дії і втрату контролю над вугільними шахтами Донбасу значно зросла роль атомної енергетики. Роль гідроенергетики є допоміжною. АЕС та ГЕС перебувають у власності держави. Більшість ТЕС мають приватних власників. Проводяться роботи з розширення видів використання ВДЕ: перш за все вітрової та сонячної. Україна є великим виробником та одночасно споживачем електроенергії. За останні роки наша держава зменшила виробництво електроенергії на 10%. У 2015 р. було одержано 163,7 млрд кВт· год, що становить 0,8% світового виробництва. За цим показником Україна посіла 23-тє місце в світі та 6-те місце в Європі після Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії та Іспанії. За споживанням електроенергії на одну особу Україна на 56-му місці в світі (3550 кВт· год за рік на 1 особу) та 33-му в Європі. Через не раціональне використання електроенергії, енергозатратне виробництво, що використовує застаріле обладнання, наша держава є одним з найбільших споживачів електроенергії у Європі. Так, наприклад, Україна споживає вдвічі більше електроенергії з розрахунку на кожний долар ВВП, ніж Німеччина. Тому на державному рівні необхідна програма енергозбереження.
Розміщення електроенергетики в Україні. Атомна енергетика. З 60–70 рр. ХХ ст. в Україні швидкими темпами розвивається атомна енергетика. Вона має велике значення для країни з обмеженими енергоресурсами.
Керує роботою АЕС державне підприємство «Енергоатом», створене у 1996 р. Це найбільший виробник електроенергії в Україні з часткою 53,7% від загального її виробництва. У підпорядкуванні компанії – чотири АЕС: Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська та Хмельницька. Для обслуговування кожної з АЕС побудовано спеціальні міста енергетиків. Робота «Енергоатома» націлена на подальше зростання виробництва електроенергії на АЕС, збільшення потужності діючих АЕС за умови постійного підвищення рівня безпеки їх експлуатації. За встановленою потужністю ядерних енергоблоків Україна посідає 7-ме місце в світі. На діючих АЕС працюють 15 енергоблоків загальною потужністю понад 13,8 млн кВт. Планується доведення частки виробництва електроенергії на АЕС до 60%. Це дасть змогу знизити залежність держави від імпортного вугілля на 5 млн тонн на рік.
АЕС споруджені з орієнтуванням на споживача у районах з дефіцитом паливних ресурсів. Тому за сучасних технологій і дотримання норм безпеки атомна енергетика є незамінною для промислового Придніпров’я та південних, бідних на енергетичні ресурси, районів України. Оскільки для роботи АЕС потрібно багато води для охолодження водяної пари у конденсаторі для повторного її використання, їх споруджено біля великих річок.
Найпотужнішою електростанцією Європи та третьою за потужністю серед АЕС у світі є Запорізька АЕС, розташована на березі Каховського водосховища для забезпечення потреб в електроенергії найбільшого промислового району України – Придніпровського. Перший енергоблок був уведений в експлуатацію у 1984 р. Протягом наступних 11 років було введено ще п’ять. Нині діють 6 енергоблоків, кожний з яких має потужність в 1 млн кВт, тобто загальна потужність станції становить 6 млн кВт. Для обслуговування Запорізької АЕС було збудоване місто Енергодар.
Другою за потужністю серед АЕС в Україні є Південноукраїнська АЕС, розташована на березі річки Південний Буг біля міста енергетиків Южноукраїнська Миколаївської області, що обслуговує південні частини країни. Вона почала давати електроенергію у 1982 р. На станції працюють 3 енергоблоки загальною потужністю 3 млн кВт. У 1987 р. було розпочате спорудження 4-го енергоблоку, яке згодом було зупинене. Найстаріша з нині діючих АЕС України – Рівненська АЕС. Вона працює з 1980 р. біля міста Вараша (до 2016 р. – Кузнецовськ) на березі річки Стир. Нині діють 4 енергоблоки загальною потужністю понад 2,835 млн кВт. Проектування 5-го та 6-го енергоблоків призупинене.
Наймолодша з АЕС України – Хмельницька АЕС. Вона почала експлуатуватися у 1987 р. Була розміщена неподалік від міста Нетішина на річці Горинь. Нині дають енергію 2 енергоблоки загальною потужністю 2 млн кВт. Планується будівництво ще трьох енергоблоків.
У 2000 р. була виведена з експлуатації Чорнобильська АЕС. Вона була однією з трьох найпотужніших АЕС Радянського Союзу. Почала працювати з 1977 р. біля міста Прип’яті Київської області. Мала 4 енергоблоки загаль ною потужністю 3,8 млн кВт. Споруджувалося ще 2 енергоблоки (роботи припинили у 1988 р.). Під час аварії 1986 р. був зруйнований 4-й енергоблок. Другий блок зупинили у 1991 р., згодом перший – у 1996 р. Останній, 3-й енергоблок, припинив виробляти електроенергію 15 квітня 2000 р. У 2016 р. указом Президента України у зоні відчуження був створений Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, який стане дослідницькою ділянкою для проведення міжнародних наукових досліджень та моніторингу стану довкілля.
Україна має власні ресурси для роботи АЕС. Єдине місто, де видобува ються та збагачуються уранові руди, – Жовті Води Дніпропетровської області. Там працює Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК)». Але більша частина ядерного палива надходить з Росії. У різних частинах України планувалося будівництво ще чотирьох АЕС. Кримську АЕС біля м. Щолкіного планували запустити у 1989 р. Проекту валося 4 енергоблоки загальною потужністю 4 млн кВт. 1-й блок був готовий на 80%, 2-й – на 18%. Після чорнобильської катастрофи роботи були припинені, а ділянка занедбана. У другій половині 80-х рр. ХХ ст. велися роботи зі спорудження Чигиринської АЕС у Черкаській області, Одеської та Харківської АТЕЦ, та також міст для роботи енергетиків біля них. Але під тиском громадськості роботи було припинено. Нинішні перспективи роз витку атомної енергетики в Україні вбачаються не у зведенні нових АЕС, а нарощуванні потужності вже існуючих з обов’язковим контролем за надійністю та безпекою їх роботи.
Теплові електростанції. Перші ТЕС було побудовано в Україні ще наприкінці ХІХ ст. Хоча нині вони поступилися своєю першістю в економіці України АЕС, їх роль залишається важливою. Нині ТЕС дають 41,2% всієї електроенергії країни. У своїй роботі вони використовують різні види палива: вугілля, мазут, природний газ.
Основними в розміщенні ТЕС є чинники споживача та сировинний з перевагою на користь першого. До того ж при виборі місця для будівництва ТЕС обов’язково враховують екологічний чинник.
Найпотужніші ТЕС України побудовано на основі форми просторової організації виробництва – концентрації. З 36 нині діючих ТЕС в Україні 14 потужних ТЕС виробляють 85% електроенергії країни. Теплова енергетика країни належать 6 основним компаніям, 5 з яких є приватними. До приватної енергетичної компанії ДTЕК входять «ДТЕК Східенерго», «ДТЕК Західенерго», «ДТЕК Дніпроенерго» та «Київенерго». Крім того, власником ТЕС є приватне акціонерне товариство «Донбасенерго». Приватизацію «Центроенерго» було відкладено. Концентруються ТЕС у великих промислових районах та біля великих міст. Тому основними двома «кущами» зосередження ТЕС в Україні є Донбас та промислове Придніпров’я. Так, на Донбасі працюють Вуглегірська, Старобешівська, Кураховська, Зуївська, Слов’янська, Луганська ТЕС. У Придніпров’ї розміщені Запорізька, Криворізька, Придніпровська ТЕС. Крім того, потужні ТЕС збудовані біля Києва (Трипільська), Харкова (Зміївська), на Вінниччині (Ладижинська). У Прикарпатті діють Бурштинська та Добротвірська ТЕС. Серед найбільших за проектною потужністю ТЕС України вирізняються Запорізька та Вуглегірська ТЕС, які мають по 7 енергоблоків кожна, за гальною потужністю 3,6 млн кВт. Однак через високі ціни на природний газ енергоблоки станцій, що працювали на цьому виді палива, було зупинено. Тому нині ці ТЕС працюють лише на 1 /3 від своїх можливостей. Вуглегірська ТЕС, що розташована на окупованій частині Донбасу, через часті обстріли на деякий час навіть призупиняла свою роботу.
У великих містах працює 21 теплоелектроцентраль (ТЕЦ). Вони крім виробництва електроенергії нагрівають воду для опалювання приміщень холодної пори року. Найбільшими ТЕЦ є Київська-5 та -6, Харківська-5.
ТЕС – це найбільш неекологічний тип електростанцій. Вони викидають до 1 /3 усього обсягу шкідливих промислових відходів, поступаючись за цим сумним рекордом лише автомобільному транспорту. Найбільше викидів дають ТЕС, що працюють на вугіллі. Вони є джерелами надходження у повітря оксидів Сульфуру та Нітрогену, які спричиняють кислотні опади, а також вуглекиого газу, леткого попелу, сполук Флуору. Найменше шкодять довкіллю ТЕС, що працюють на природному газі. Вони дають у 5 разів менше викидів, ніж ті, що використовують вугілля. Великі ТЕС скидають у водойми багато відпрацьованої гарячої води, спричиняючи так зване теплове забруднення. Це змінює температурний режим річок та озер, що призводить до цвітіння води, негативно впливає на умови нересту риби.
Гідравлічні електростанції (ГЕС) відіграють в економіці України допоміжну роль. Вони дають лише 4,2% електроенергії України. Великі гідроелектростанції (ГЕС) зведено на Дніпрі: Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпровська, Дніпродзержинська, Каховська. На Дністрі працюють дві ГЕС: Дністровська-1 та Дністровська-2. Каскад дніпровських ГЕС та Дністровський гідровузол є власністю державного публічного акці онерного товариства «Укргідроенергія». Для покриття пікових навантажень працюють ГАЕС: Київська ГАЕС, Дністровська ГАЕС. У 2006 р. на річці Великий Ташлик, лівій притоці Південного Бугу, була введена в експлуатацію найпотужніша в Європі Ташлицька ГАЕС, потужністю 0,9 млн кВт). Вона є частиною великого гідровузла у складі Південноукраїнської АЕС та Олександрівської малої ГЕС. Також ще у 1984 р. було спроектовано Канівську ГАЕС на Дніпрі. Спорудження було розпочате, але у 1992 р. роботи призупинено. Нині йдеться про відновлення цього проекту. На малих річках діють близько 50 невеликих ГЕС. У Карпатах у місці злиття двох гірських річок споруджена Теребле-Ріцька ГЕС.
Відновлювані джерела енергії. В останні десятиліття в нашій державі зріс інтерес до нових типів електростанцій, які використовують невичерпні природні ресурси і не завдають шкоди навколишньому середовищу. Однак нині на них припадає майже 1% виробленої в країні електроенергії, у тому числі 0,6% – на сонячні електростанції та 0,4% – на вітрові.
У південних частинах України почато використання енергії Сонця. Вже працюють 11 сонячних електростанцій (СЕС), які займають значні площі малопридатних для сільськогосподарського використання земель. Більшість з них розміщені в Одеській області та Автономній Республіці Крим. СЕС в Одеській та Херсонській областях експлуатуються українським приватним підприємством «Соларенерго». Вони були спроектовані та зведені за участі австрійської компанії Activ Solar. Станція «Перово» у Криму є найбільшою СЕС у світі.
Широко використовується вітрова енергетика. Нині у південних та східних частинах країни діють 8 ВЕС, на яких працюють близько 400 вітрових установок (ВЕУ). Перспективним щодо розвитку вітрової енергетики є район Українських Карпат. Найпотужніша з українських ВЕС – Новоазовська на південному сході Донецької області. Вона має фактичну потужність 79,3 тис. кВт та складається з 143 ВЕУ. Власник станції – компанія «Вітроенергопром» планує довести кількість вітрових агрегатів до 468 для досягнення потужності 107,5 тис. кВт.
В Україні є певні можливості для розвитку геотермальної енергетики, що використовує внутрішню теплоту Землі. Великі термальні зони на глибинах менш ніж 4 км є у Карпатах та в Криму. Перша дослідна ГеоЕС зведена біля Ужгорода для теплопостачання теплично-парникового комбінату і тваринницької ферми. Глибина даної системи – 2,3 км, а температура – 124 °С. Перспективні райони для освоєння геотермальної енергії – Львівщина, Закарпаття, Полтавщина, Харківщина, Донеччина, Керченській півострів.
Лінії електропередачі
Основою електроенергетики нашої держави є об’єднана електроенергосистема (ОЕС), яка здійснює централізоване енергопостачання окремих споживачів і взаємодіє з енергосистемами сусідніх країн, забезпечуючи експорт електроенергії з України. Контролює надійну передачу електроенергії від електростанцій до споживачів, а також її експорт Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго». На балансі підприємства – підстанції напругою 220–750 кВ та майже 22,5 тис. кілометрів магістральних та міждержавних ліній електропередачі (ЛЕП) різної напруги: від 35 до 1500 кВ. ЛЕП великої напруги (750–1500 В) забезпечують передачу електроенергії на значні відстані, у тому числі й за кордон.
Через ЛЕП великої напруги значна частка електроенергії постачається до Угорщини, Словаччини та Румунії з Бурштинської ТЕС. З Південноукраїнської АЕС електроенергія експортується до Молдови та Румунії, з Хмельницької АЕС – до Польщі та Білорусі. У зв’язку з економічною кризою Україна скоротила експорт електроенергії удвічі.
Електроенергетика світу
Етапи розвитку електроенергетичної промисловості світу
Сучасний світ не можна уявити без палива різних видів, теплової та електричної енергії. Основним джерелом електроенергії в світі й донині залишаються невідновлювані паливні мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам’яне та буре вугілля, горючі сланці, торф. Проте їхня енергетична цінність неоднакова. За останні 200 років електроенергетика залежно від переважання того чи іншого виду сировини у палив но-енергетичному балансі пройшла три етапи розвитку: вугільний, на фтогазовий та перехідний.
Вугільний етап охоплював усе XIX ст. і тривав до 40-х років XX ст. На кам’яне вугілля тоді припадало 75% усіх спожитих енергоносіїв, ще 18% – на торф і дрова. 90% кам’яного вугілля добувалося у високорозвинутих країнах, де воно й споживалося. Перевезення вугілля на значні відстані було нерентабельним. Тому на базі вугільних басейнів виникали не лише кущі електростанцій, а й великі промислові райони, наприклад Рур (Німеччина), Лотарингія (Франція), Йоркшир (Велика Британія), Пенсільванія (США) та ін. Починаючи з 40–50-х pp. XX ст. роль кам’яного вугілля почала поступово зменшуватися. З цього часу і до 70-х pp. XX ст. тривав нафтогазовий етап. Повоєнне піднесення економіки розвинутих країн значною мірою пояснюється початком використання но- вих, калорійніших видів палива: нафти і природного газу. Якщо до Другої світової війни 2/3 нафти і майже увесь природний газ давали США, то в повоєнні часи 75% їх видобутку припадало на країни, що розвиваються, та колонії, з яких ці енергоносії за безцінь вивозилися до розвинутих держав. Спершу було відкрито родовища у Венесуелі, згодом – у країнах Перської затоки, а ще пізніше – у країнах Північної та Західної Африки. Тому частка кам’яного вугілля у паливно-енергетичному балансі скоротилася до 30%, а нафти й природного газу зросла відповідно до 56% і 21%.
Із середини 70-х pp. XX ст. у розвитку паливно-енергетичної промисловості відбулися істотні зміни. Почався перехідний етап розвитку паливно-енергетичної про- мисловості. Ера дешевої нафти завершилася. З одного боку, це було пов’язано з виснаженням ресурсів та погіршенням геологічних умов їх розробки. Нині близько 60% нафти видобувають на шельфі, що підвищує її собівартість. З іншого боку, у 1960 р. багаті на нафту країни, що розвиваються, створили організацію ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти), яка підняла ціни на цю сировину в 15 – 20 разів. Почалася енергетична криза. Спочатку розвинуті країни вжили екстрених заходів: скоротили кількість сеансів у кінотеатрах, час телепередач, скасували багато авіарейсів, припинили автоперегони, закрили велику кількість АЗС, відмовилися від світлової реклами. Згодом було переглянуто енергетичну політику. Вона передовсім спрямовувалася на енергозбереження та економію енергоносіїв. Частка нафти у паливно-енергетичному балансі скоротилася до 30%, зросла частка вугілля та ГЕС. До середини 80-х рр. ХХ ст. стрімко зріс інтерес до нового для того часу виду енергії – атомної. Провідні країни світу розробили програми розвитку АЕС на своїй території. Але після двох аварій на АЕС – Чорнобильській в Україні 1986 р. та на японській станції «Фукусіма-1» 2010 р., – ряд розвинутих країн почали згортати свої ядерні програми та під тиском громадськості зупиняти роботу ядерних реакторів. На початку ХХІ ст. людство починає використовувати відновлювані джерела енергії, які через їх екологічність образно називають «зеленою» енергетикою. Однак щодо перспектив ядерної енергії в світі поки що не має єдиного погляду. Такі країни, як Китай, Індія, Україна, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Росія продовжують активно розвивати цей вид енергетики. Водночас повністю припинила експлуатувати на своїй території АЕС Італія. Значно скорочує їх роботу Німеччина. Вже нині на території цієї країни за рахунок відновлюваних джерел одержують 27,6% усієї енергії. До 2030 р. цей показник планується довести до 50%, а до 2050 р. – до 60%.
Обсяги виробництва електроенергії в світі
В період зростання виробництва електроенергетика є однією з галузей «авангардної трійки», що розвивається найбільш динамічно. У світі в 2014 р. було вироблено 23536500 ГВт · год елек троенергії. Хоча електроенергетика є у господарському комплексі всіх країн світу, проте 3/4 виробництва електроенергії припадає на десять держав, у тому числі перші дві – Китай (24%) та США (18%). Розрив у загальному виробництві електроенергії між країнами високорозвинутими та тими, що розвиваються, є дуже значним. Ще більший він за кількістю електроенергії, що припадає на 1 особу. Найвищий цей показник у Ісландії – 51440 кВт · год., Норвегії – 25175 кВт ·год., Люксембургу – 16834 кВт ·год.; а найнижчий – в африканській країні Малі – 13 кВт ·год. Тобто співвідношення становить 4000 : 1.
Традиційні джерела енергії
Більшу частину електроенергії в світі – 66,2% – виробляють ТЕС. Вони працюють на вугіллі, мазуті або природному газі й розміщені в основному поблизу споживача або сировини. За допомогою ТЕС майже вся електроенергія виробляється у Лівії (100%), Білорусі (99,7%), Алжирі (99%), Нідерландах (97%), Південній Африці (91%), Польщі (87%), Румунії (83%), Мексиці (82%), Австралії (майже 79%), Китаї (майже 70%), США (майже 68%), Росії (понад 60%). Ці держави багаті на кам’яне вугілля, нафту чи природний газ, на яких ґрунтується їхня електроенергетика. Досить високий показник виробництва електроенергії на ТЕС також мають США, більшість країн Європи, Індія.
Найпотужніша у світі Тайчжунська ТЕС споруджена на Тайвані. Її потужність – 5,78 млн кВт, працює на вугіллі з Австралії. Одночасно вона й найбільший у світі забруднювач повітря. Російська Сургутська-2 – друга за потужністю ТЕС у світі. Вона розташована в Західному Сибіру, має 8 енергоблоків загальною потужністю 5,6 млн кВт.
Гідроелектростанції (ГЕС) виробляють 18,1% електроенергії світу. Найбільше освоєний гідроенергопотенціал річок Європи (на 60%) та Північної Америки (на 40%), найменше – Африки (лише на 5%). Дуже високою є частка ГЕС у виробництві електроенергії Парагваю (100%), Норвегії (98%), Бразилії та Перу (80%), Канади (63%), Австрії (майже 60%), Нової Зеландії (56%). Ці країни мають потужний гідроенергопотенціал та широко його використовують. ГЕС належать до найпотужніших у світі електростанцій. Найбільша з них запущена на повну потужність у 2012 р. у Китаї на річці Янцзи – «Сань-Ся» («Три ущелини»). Будівництво тривало 20 років. При створенні водосховища площею 1045 км2 було переселено 1,5 млн осіб. Бетонна дамба має довжину 2,3 км, висоту – 185 м. Проектна потужність станції – 22,4 млн кВт. Їй на третину поступається за потужністю друга ГЕС світу Ітайпу (14 млн кВт), що на межі Бразилії та Парагваю. Її бетонна дамба має довжину 7,2 км, а висоту 196 м.
Після Чорнобильської катастрофи частка АЕС у світовому виробництві електроенергії зменшується. Якщо наприкінці 90-х рр. ХХ ст. на них припадало 17,6%, то нині – лише 7,5%. Вони залишаються важливими для ряду країн, бідних на інші джерела енергії. Нині працює 197 АЕС у 31 країні світу, де існує 439 ядерних реакторів. США на АЕС виробляють близько 20% світової ядерної енергії. Найвищим відсотком виробленої електроенергії на АЕС вирізняються нині Франція (76,9%), Словаччина (56,8%), Україна (53,7%), Угорщина (53,6%), Бельгія (47,5%). Понад 1/3 цей показник становить у Швеції, Швейцарії, Словенії, Чехії, Фінляндії, Болгарії, Республіці Кореї.
Нині найпотужніша в світі АЕС – це японська Касівадзакі-Каріва. Її 7 енергоблоків сучасної конструкції мають сумарну потужність – 7,965 млн кВт. До аварії 2010 р., що сталася під час землетрусу і цунамі були пошкоджені японські АЕС «Фукусіма-1» і «Фукусіма-2». Їх сумарна потужність була 8,814 млн кВт. Проте нині її 4 реактора з 6-ти мають значні ушкодження.
Відновлювані джерела енергії
З 80-х рр. ХХ ст. потужність відновлюваних джерел енергії неухильно зростає. Якщо тоді вони давали менш ніж 1% електроенергії світу, то у 2005 р. – вже близько 5%, а нині – 5,8%.
Найчастіше використовують енергію вітру. Вона найбільш перспективна на морських узбережжях, гірських районах, відкритих просторах степів та пустель. Цей вид енергії найбільш активно використовують у країнах Європи: Нідерландах, Великій Британії, Німеччині. У Данії частка ВЕС вже досягла 42% у загальному виробництві електроенергії країни.
Сонячна енергія використовується у понад 30 країнах світу. Вона є найдешевшим, але поки не достатньо використовуваним джерелом енергії. СЕС споруджують в умовах жаркого та сухого клімату. Геліоустановки мають різну форму: «сонячні» дахи на будинках та автомобілях, «сонячні» ферми, «сонячні» вежі з системою дзеркал та ін. У США, у штаті Каліфорнія, вже працює потужна геліостанція, що не поступається ТЕС.
Геотермальну енергію залучали до роботи ще у лазнях Стародавнього Риму до нашої ери. Але перші ГеоЕС було збудовано в Італії лише у 20-х pp. XX ст. Нині у світі працює понад 50 ГеоЕС. Найпотужніша з них – «Гейзерс» у західній частині США. ГеоЕС створено на сейсмічно активних територіях. Зокрема, вони діють у Ісландії, Японії, Італії, Росії, Мексиці, Новій Зеландії, на Філіппінах.
Енергію припливів людина використовувала здавна. Але перші ПЕС з’явилися лише у середині 60-х років XX ст.: «Ранс» у Франції та Кислогубська у Росії. ПЕС можна будувати лише у районах, де припливна хвиля досягає великої висоти. Такі умови є на окремих узбережжях Канади, Австралії, Росії, Великої Британії, Франції, Китаю, Індії. На Чорноморському та Азовському узбережжях України припливна хвиля дуже низька, тому перспектив для будівництва ПЕС немає.
Почалось використання також інших джерел енергії. У Норвегії споруджено прибійні електростанції. Завдяки енергії хвиль в Океані світяться маяки та подається вода до акваріумів Океанографічного музею в Монако. У майбутньому люди мають намір підкорити енергію морських течій. Перспективною є й біоенергетика. Так, Бразилія на 20% задовольняє свої потреби в автомобільному паливі за рахунок метилового спирту, який добуває з відходів цукрової тростини та маніоки. Окрім Бразилії країнами-лідерами за використанням біоенергетики нині є також США, Німеччина, Китай та Швеція.
За прогнозами фахівців, до 2020 р. усі відновлювані джерела енергії задовольнятимуть 13% потреб людства в електроенергії, а до 2060 р. – 33%.
Пригадайте:
♦ складники сільського господарства
♦ особливості аграрних країн
Будь-яка держава зацікавлена у збільшенні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Досвід показує, що крім уже відомих вам чинників, на це істотно впливають аграрні відносини.
1. Аграрні відносини. Аграрні суспільства в сучасному світі.
Аграрні відносини — це особливий вид економічних відносин, що формуються в суспільстві стосовно землеволодіння й землекористування, а також виробництва, розподілу та споживання сільськогосподарської продукції. Головним є питання, хто володіє землею. Від цього залежить, які розміри мають сільськогосподарські угіддя та наскільки ефективно вони використовуються, якими є фінансові можливості господаря та якою мірою він зацікавлений у збільшенні обсягів виробництва.
За формою землеволодіння й землекористування розрізняють дрібнотоварне (традиційне) і високотоварне (сучасне) господарства. У дрібнотоварному господарстві існують і дрібні селянські землеволодіння, і великі поміщицькі. Останні часто називають латифундіями, їх господарі здебільшого здають земельні ділянки в оренду (мал. 1). Латифундії характерні для країн Латинської Америки, де вони з’явилися ще за часів колоніалізму. Вони стримують розвиток сільського господарства, і уряди країн регіону реформують аграрні відносини (проводять аграрні реформи) із метою зменшити їхнє значення. Для дрібнотоварного господарства характерні низька забезпеченість сільськогосподарською технікою, добривами та засобами захисту рослин, переважання рослинництва та невеликих земельних ділянок, низький рівень меліорації або взагалі її відсутність. Господарі або орендарі ділянок виробляють продукцію, більшу частину якої самі й споживають (використовують на власні потреби). Тому таке сільське господарство також називають споживчим.
Для розвинених країн характерне високотоварне господарство з переважанням великих землеволодінь. Вони можуть належати приватним особам, колективу (компанії) або державі.
Мал. 1. Латифундії, що спеціалізувалися на скотарстві, отримали назву ранчо. В Америці перші латифундії з'явилися в період колонізації.
Мал. 2. середні за розміром фермерські господарства (понад 100 га) існують у США, Канаді, Австралії. Вони використовують велику кількість техніки та найману робочу силу.
Так, у США, Канаді, Австралії, ряді європейських країн поширені фермерські господарства (мал. 2). Вони створюються як на власній землі, так і на орендованій (найчастіше в оренду беруть державні землі) і є складовою підприємницького високотоварного сільського господарства. Завдяки спеціалізації і високому рівню розвитку основні обсяги продукції цих господарств призначені для продажу. Тому таке сільське господарство називають високотоварним, або товарним. Воно базується на високому рівні забезпеченості машинами та технікою (механізація), добривами та засобами захисту рослин (хімізація), на меліорації, найманій праці, широкому застосуванні досягнень науки, у тому числі селекції (покращення та створення нових сортів рослин і порід тварин). Високотоварне господарство характеризується значними обсягами виробленої продукції, причому основну її частину дають великі господарства (невеликі господарства часто отримують допомогу від держави).
Крім фермерських господарств, до високотоварного сільського господарства відносять плантації. Як і латифундії, ці великі приватні володіння виникли в колоніальні часи. На відміну від латифундій, основною метою створення плантацій було вирощування в колоніях сільськогосподарських культур, які вивозилися до країн-метрополій. Найбільш поширеними стали плантації цукрової тростини, бананів, кави, какао, бавовнику, чаю, кокосової пальми, тобто рослин, які в Європі не вирощують.
Плантації заклали основи високотоварного сільського господарства в країнах, що розвиваються. Ви знаєте, що частина таких країн і зараз належать до аграрних і перебувають на етапі розвитку, тоді як розвинені країни вже його минули. Це більшість країн Африки, окремі держави Латинської Америки й Азії. Вони утворюють сучасні аграрні суспільства, у яких поширене дрібнотоварне (продукція для власного споживання) та високотоварне (переважно продукція рослинництва для продажу за кордон) господарства. Завдяки існуючим агрокліматичним ресурсам у цих країнах у значних обсягах вирощують сільськогосподарські рослини, які надходять на світовий ринок.
Ранчо, розташовані на безкраїх преріях, стали «творцями» етнотипу американця (у першу чергу жителя Техасу) — вершників-пастухів і влучних стрільців — ковбоїв. Вони випасали худобу на просторах середнього Заходу, охороняючи стада від хижих тварин і бандитів.
2. Аграрні відносини в Україні.
У радянські часи в Україні сільськогосподарські угіддя належали державі та колективним господарствам (колгоспам), управління якими здійснювалося адміністративно-командними методами.
В основу земельної реформи було покладено процес приватизації землі. Він передбачає, що кожний член колективного господарства має право на отримання своєї частки (паю) землі та майна відповідно до виробничого стажу й розмірів земельних угідь. Після цього селянин може передавати свій пай в оренду або використовувати для створення власної ферми.
Зараз у суспільстві активно обговорюється можливість продажу землі. Наслідки цього досить суперечливі (прикладом є процес приватизації).
У результаті аграрної реформи поряд із колективними сільськогосподарськими підприємствами (КСП) в Україні з’явилися фермерські господарства, приватно-орендні підприємства, особисті селянські господарства. У приватній власності зараз перебуває понад 30 млн га (74,6 %) сільськогосподарських угідь, у тому числі 4,6 млн га у фермерських господарств (мал. З).
Розглянемо, які позитивні та негативні наслідки може мати продаж землі (див. таблицю).
Мал. 3. Структура сільськогосподарських угідь України за формою власності на 01.01.2014 р.
Таблиця
Передбачувані позитивні наслідки | Можливі негативні наслідки |
♦ Підвищення товарності сільського господарства. Забезпечення стійких високих урожаїв сільськогосподарських культур і великих обсягів виробництва тваринницької продукції. ♦ Розвиток сучасних господарств з інтенсивним способом господарювання. ♦ Надходження великих капіталів, а з ними залучення до сільського господарства фахівців, що вміють працювати в ринкових умовах. ♦ Ефективне використання земельних ресурсів. ♦ Вирішення соціальних проблем села | ♦ Руйнування традиційного укладу ведення господарства. ♦ Небезпека продажу паїв за низькою ціною. ♦ Збільшення рівня безробіття серед сільськогосподарських працівників. ♦ Формування великих земельних володінь, підконтрольних одній особі. ♦ Зосередження значних площ родючих земель у руках іноземців. ♦ Загроза вилучення частини земель із сільськогосподарського виробництва |
3. Структура сільськогосподарських угідь.
Структура сільськогосподарських угідь дає важливу інформацію не тільки про співвідношення цих угідь, а й про природні передумови (рельєф, якість ґрунтів), необхідні для розвитку сільського господарства. Ви вже знаєте, що Україна має високий показник розораності території — 53,9 %. Це значно більше, ніж у країнах Європейського Союзу, де він складає 30—35 %. Рілля (орні землі) в Україні займають 78 % (понад 30 млн га) (мал. 4). Це також більше, ніж у європейських країнах, США та Канаді.
Рілля відіграє провідну роль у всіх областях України, особливо розташованих у степовій і лісостеповій зонах. Це свідчить не тільки про високий рівень освоєння земель і можливості для вирощування рослин, а й про значне навантаження на сільськогосподарські землі, якість яких погіршується (мал. 5).
За часткою пасовищ і сіножатей Україна значно поступається Більшості європейських країн, де цей показник коливається в межах 30—40 %, і США, де він перевищує 50 %.
Мал. 4. структура сільськогосподарських угідь України.
Мал. 5. структура посівних площ основних сільськогосподарських культур в Україні.
Це негативно впливає на можливості розвитку тваринництва.
Україна характеризується високим рівнем землезабезпеченості сільськогосподарськими угіддями і поступається за цим показником лише Канаді, Росії, Білорусі та США, а за забезпеченістю ріллею — Канаді та Росії. У той самий час значна частина сільськогосподарських угідь в Україні є деградованими, тобто їхня якість погіршується.
Головне
♦ Аграрні відносини — це особливий вид економічних відносин, що формуються в суспільстві стосовно землеволодіння й землекористування.
♦ За формою землеволодіння й землекористування розрізняють дрібнотоварне (традиційне) і високотоварне (сучасне) господарства.
♦ В основу земельної реформи покладено процес приватизації землі.
♦ Україна добре забезпечена сільськогосподарськими угіддями.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. Якими є особливості структури сільськогосподарських угідь в Україні? 2. Що таке аграрні відносини? 3. Які існують відмінності між дрібнотоварним (традиційним) і високотоварним (сучасним) господарствами? 4. Які риси характерні для фермерських господарств? 5. Які завдання вирішує аграрна (у тому числі земельна) реформа в Україні? Як вона відбувається?
Поміркуйте
Чому приватна власність на землю сприяє зростанню обсягів виробництва сільськогосподарської продукції?
Набуваємо практичних навичок
Імовірно, ваші батьки або близькі родичі мають земельний пай. З'ясуйте, як вони його використовують. Чи задоволені умовами та прибутками? Чи вважають можливим продавати землю в Україні в найближчий час?
2. Основні форми організації
виробництва:
Для досягнення високої результативності
та забезпечення економічного зростання національного господарства використовують
різні форми організації виробництва:
1) Концентрація— це процес зосередження виробництва, робочої сили,
засобів праці на великих підприємствах. Зростання концентрації виробництва відбувається
за рахунок розширення активних підприємств, будівництва нових великих
підприємств або об’єднання підприємств.
Переваги: можливість комплексно
використовувати сировину і матеріали; забезпечення масового випуску продукції,
зниження її собівартості. Недоліки: складність управління, неможливість швидкого
перепрофілювання, погіршення екологічного стану території. Тому існує й
зворотний процес — деконцентрація (або
дисперсія) виробництва, яка виражена в розвитку мережі малих та середніх підприємств.
Концентрація виробництва характерна для таких галузей, як електроенергетика, нафтохімія, металургія,
машинобудування і військово-промисловий комплекс.
2) Спеціалізація виробництва
— зосередження діяльності підприємства на виробництві певної однорідної продукції. В основі спеціалізації лежить поділ праці. Переваги: створення продукції високої якості; зменшення витрат на
виробництво продукції за рахунок вищого рівня механізації та автоматизації праці, застосування кваліфікованої робочої сили.
Недоліки: монотонність праці; складність в регулюванні оптимальної кількості продукції.
Різні форми спеціалізації широко застосовують у машинобудуванні.
3) Кооперування являє
собою виробничі зв’язки між підприємствами, які беруть участь у
виробництві певної продукції.
Кооперування безпосередньо зв’язане з
розвитком спеціалізації виробництва.
Переваги: кооперування забезпечує тісну взаємодію спеціалізованих підприємств.
Наприклад, для збирання автомобілів КРАЗ отримує продукцію від 135 суміжних підприємств. Недоліки: залежність від своєчасного постачання продукції.
Кооперування також властиве для
машинобудування.
4) Комбінування—
форма організації суспільного виробництва, яка
полягає в поєднанні на одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв різних галузей. Кінцевий продукт одного виробництва (цеху) є
сировиною для іншого, і так до виготовлення основної продукції.
Переваги: забезпечує послідовну обробку сировини, економію
на її транспортуванні; забезпечує комплексну переробку сировини (наприклад, з нафти отримують бензин, газ, солярку, мастила); використання відходів основного виробництва (наприклад, отримання сірчаної кислоти як продукту
використання відходів чорної металургії і виробництва коксу). Недоліки: висока концентрація, екологічні проблеми. Текстильна, хімічна та лісохімічна промисловість, металургія.
5) Агломерування—
це процесс встановлення та
розширення стійких виробничих зв’язків між суміжними територіями, що
приводить до утворення промислових агломерацій.
4.Чинники розміщення виробництва.
Чинники розміщенняв иробництва — це певні умови, що впливають на його
територіальне розміщення. Серед
них найбільше значення мають такі: чинник природних умов,
сировинний, водний, паливно-енергетичний, працересурсний, споживчий,
транспортний, науковий, екологічний, військово-стратегічний.
Прийом «Картографічна лабораторія»
Вам буде надана інформація:
географічний об’єкт та виробництво, що тут розміщено. Потрібно обрати
переважний чинник розміщення виробництва, написати напроти виробництва та ннести на контурну карту світу чи України. Не засмучуйтеся, якщо неможете відповісти.
Подальше вивчення галузей промисловості допоможе вам пізнати нові нюанси і те, що
зараз здається складним, —стане зрозумілим.
-Бразилія — виробництво кави.
-Харків — багато виробництв машинобудування.
-КривийРіг — металургійне виробництво.
-Братськ (на р. Ангара) – целюлозо-картонний комбінат.
-Австралія — видобувна промисловість.
- Аргентина — виробництво найдорожчої яловичини.
-Каліфорнія — корпорація Apple.
-Своємісто (районний центр) — хлібозавод.
-Запоріжжя — титано-магнієвий комбінат.
-Південна Корея — виробництво синтетичних тканин.
- Осака — металургійне виробництво.
-Норвегія — виробництво електроенергії.
- США — виробництво літаків Boeing.
-Нідерланди — виробництво молока та молочної продукції.
-Таїланд — пошив одягу.
Урок № 47. Тема уроку: «Фінансові послуги. Комп’ютерне програмування. Аутсорсинг»
Виконайте завдання:
1. Опрацюйте параграф 45, 46 підручника.
2. Доповніть схему (схема додається) "Види фінансових послуг"
Види фінансових послуг
1) послуги фінансового посередництва (доповнюємо)
2) страхові послуги (доповнюємо)
3. Дайте короткі письмові відповіді (2-3 речення) на питання, користуючись текстом підручника.
а) Що таке кредит? Які країни мають найрозвинутіші послуги кредитування?
б) Які функції виконують МВФ та Світовий банк?
в) Які установи здійснюють фінансові послуги?
г) Яка мета діяльності офшорних зон? Які країни здебільшого відносять до офшорів?
ґ) Що таке аутсорсинг?
4. Підготуйтесь до контрольної роботи із теми «Третинний сектор економіки».
Виконайте завдання:
1. Опрацюйте параграф 45, 46 підручника.
2. Доповніть схему (схема додається) "Види фінансових послуг"
1) послуги фінансового посередництва (доповнюємо)
2) страхові послуги (доповнюємо)
а) Що таке кредит? Які країни мають найрозвинутіші послуги кредитування?
б) Які функції виконують МВФ та Світовий банк?
в) Які установи здійснюють фінансові послуги?
г) Яка мета діяльності офшорних зон? Які країни здебільшого відносять до офшорів?
ґ) Що таке аутсорсинг?
4. Підготуйтесь до контрольної роботи із теми «Третинний сектор економіки».
Урок №46. Тема уроку: «Наукова діяльність. Освіта. Охорона здоров’я».Виконайте завдання:
1. Опрацюйте параграф 45 підручника.2. Перегляньте відео:
Посилання 1 – Наукова діяльність. Освіта. Охорона здоров'я.
Посилання 2 – Галузі соціальної сфери
3. Із відео «Галузі соціальної сфери» запишіть у зошит структуру освіти.
4. Ознайомтеся із рейтингом університетів світу за посиланням.
Випишіть у зошит першу п’ятірку університетів світу та університети України, які ввійшли у ТОП-1000 університетів світу. Чому рейтинги українських ВНЗ низькі?
5. Випишіть у зошит поняття «технопарк», «технополіс». Ознайомтеся із найбільшими технопарками світу.
6. Дайте короткі письмові відповіді (2-3 речення) на питання, користуючись текстом підручника та інтернет-джерелами.
а) Які функції виконує Всесвітня організація охорони здоров’я?
б) Які проблеми заважають стати Україні державою з інноваційною економікою?
Доброго дня, шановні вчителі та дев’ятикласники! Оскільки карантин, то ми продовжуємо наше навчання в дистанційному режимі. Отож, пропонуємо вам сьогодні заняття на тему, що зазначена вище. Для продуктивної роботи нам знадобляться: підручник, атлас, контурна карта, робочий зошит, інтернет і, звичайно ж, хороший настрій. Тож бажаємо вам успіхів!
Урок 45 Тема: "Міжнародний туризм"
2. Попрацюйте з тренувальним тестом на освітній платформі «На урок», тест відкритий до 24 квітня до 16.00 год.
Для цього, відкрийте посилання
Код доступу 275614
(обов’язково вказуйте своє прізвище й ім’я повністю, а не прізвизько чи ім'я казкового та ігрового героя!!!! )
Для цього, відкрийте посилання
Урок №44-45. Тема уроку: «Туризм в Україні. Міжнародний туризм.»
Шановні дев’ятикласники, пропоную вам виконати наступні завдання:
1. Ознайомтесь з матеріалом підручника § 41-42
2. Усно попрацюйте над запитаннями і завданнями в кінці параграфів.
3. Перегляньте відео та презентації до уроку
- Міжнародний туризм
https://drive.google.com/file/d/16VeG6m867xPSb1yYE1nXm6Ejl2eZCaZv/view?u...
- Туризм в Україні
https://drive.google.com/file/d/1jUQ5WBGgnQXYkawx7NT20B4C_bTtvuLC/view?u...
https://sway.office.com/jBMX7RKN88ow1XTF?ref=Link&loc=play
4. Виконайте інтерактивну вправу
- Мальовнича Україна
https://learningapps.org/9218836
6. Дайте короткі письмові відповіді (2-3 речення) на питання.
а) Які функції виконує Всесвітня туристична організація?
б) Які країни світу є найбільш популярними серед туристів та отримують найбільші доходи від розвитку туризму.
в) Назвіть основні туристичні регіони світу. Поясніть, чому Європа утримує провідні позиції в міжнародному туризмі?
Успіхів вам, шановні учні! Сподіваємося, що ви отримали нові знання і задоволення від такої роботи!
Урок №43. Тема уроку: «Торгівля в Україні. Світовий ринок товарів та послуг»
Шановні дев’ятикласники, пропоную вам виконати наступні завдання:
1. Ознайомтесь з матеріалом підручника § 39-40
2. Усно попрацюйте над запитаннями і завданнями в кінці параграфів.
3. Перегляньте презентації та відео до уроку:
Світова торгівля
https://drive.google.com/file/d/1JrRSB_sFbK09LvnyduTmikvC7_fBoPzx/view?u...
Торгівля в Україні
https://drive.google.com/file/d/1Kn3DeJWQEJwcBlyhwYswXKNSdh_cyr5c/view?u...
- Що таке зона вільної торгівлі?
https://www.youtube.com/watch?v=0VUia-uyD04
- Як влаштований Європейський союз?
https://www.youtube.com/watch?v=OsIv5qeSlYY
- СОТ як джерело інформації. Як захищати свої інтереси в рамках СОТ
https://www.youtube.com/watch?v=LVAbenuyeBA
4. Попрацюйте з тренувальним тестом на освітній платформі «На урок». Завдання необхідно виконати до 25 квітня 00:00годин.
Для цього , відкрийте посилання
Код доступу 645798
(обов’язково вказуйте своє прізвище і ім’я повністю)
1. Ознайомтесь з матеріалом підручника § 41-42
2. Усно попрацюйте над запитаннями і завданнями в кінці параграфів.
3. Перегляньте відео та презентації до уроку
- Міжнародний туризм
https://drive.google.com/file/d/16VeG6m867xPSb1yYE1nXm6Ejl2eZCaZv/view?u...
https://drive.google.com/file/d/1jUQ5WBGgnQXYkawx7NT20B4C_bTtvuLC/view?u...
https://sway.office.com/jBMX7RKN88ow1XTF?ref=Link&loc=play
- Мальовнича Україна
https://learningapps.org/9218836
а) Які функції виконує Всесвітня туристична організація?
б) Які країни світу є найбільш популярними серед туристів та отримують найбільші доходи від розвитку туризму.
в) Назвіть основні туристичні регіони світу. Поясніть, чому Європа утримує провідні позиції в міжнародному туризмі?
1. Ознайомтесь з матеріалом підручника § 39-40
Світова торгівля
https://drive.google.com/file/d/1JrRSB_sFbK09LvnyduTmikvC7_fBoPzx/view?u...
https://drive.google.com/file/d/1Kn3DeJWQEJwcBlyhwYswXKNSdh_cyr5c/view?u...
https://www.youtube.com/watch?v=0VUia-uyD04
- Як влаштований Європейський союз?
https://www.youtube.com/watch?v=OsIv5qeSlYY
- СОТ як джерело інформації. Як захищати свої інтереси в рамках СОТ
https://www.youtube.com/watch?v=LVAbenuyeBA
Іноземні інвестиції: хто і куди вкладав гроші в Україні останні чотири роки
Великі західні інвестори з обережністю ставляться до України, а вкладення іноземних коштів у довгострокові проєкти в українській економіці – більше виняток, ніж правило. Велика частка грошей надходить до країни з офшорів, куди вони були виведені, власне, з української економіки. Ще високу долю закордонних грошей привносять наші заробітчани, які інвестують не стільки в бізнес, скільки у власні сім’ї. Найбільшим попитом у інвесторів користуються галузі, де можна швидко заробити, особливо не ризикуючи втратити вкладені кошти. «Слово і Діло» пропонує подивитись, скільки іноземних інвестицій та з яких країн надійшло до України протягом 2015-2019 років та які галузі були найбільш привабливими для інвесторів. Дані наведені без урахування тимчасово окупованих територій АР Крим та частин Донецької та Луганської областей.Російські інвестиції скоротились, але потік офшорних грошей з Кіпру не припинявся. Найбільше інвестори вкладали у фінансовий сектор, торгівлю та нерухомість.
Зображення максимального розміру (відкриється в новому вікні)
За даними Держстату, протягом 2015 року до України надійшло 4 млрд 321 млн 800 тис. доларів прямих інвестицій. Наступного року обсяг інвестицій збільшився майже на 2% до 4 млрд 405 млн 900 тис. доларів. У 2017 році потік прямих інвестицій в Україну впав на 43% і становив трохи більше 2,5 млрд доларів.
У 2018 році ситуація трохи поліпшилася та інвестиції зросли на 14,3% до 2 млрд 870 млн доларів. Протягом 2019 року кількість вкладених в Україну грошей знизилась на 11,8% і становила 2 млрд 531 млн доларів.
До трійки держав, з яких до України надходили найбільші обсяги інвестицій за останні чотири роки, належать Російська Федерація, Кіпр та Нідерланди.
Економічна складова візиту Помпео: чи будуть інвестиції та яка ситуація з експортом та імпортом
Скільки інвестицій надійшло зі Сполучених Штатів минулого року та чому Держсекретар США не приділив увагу економічним питанням.
12 лютого 2020, 19:01
З Кіпру у 2015 році надійшло 0,6 млрд, але наступного року надходження скоротились на 30% і становили трохи більше 0,4 млрд. У 2017 році інвестиції з Кіпру зросли на 17%, але за рік знову скоротились майже на 5% і становили майже 0,5 млрд доларів. У 2019 році з кіпрських офшорів до України надійшов майже 1 млрд доларів інвестицій.
РФ у 2015 році вклала в Україну 1 млрд 658 млн доларів і протягом наступного року надходження збільшились на 0,5%. З 2017 року інвестиції з країни-агресора зменшувалися з кожним роком: спочатку на 64% (0,4 млрд), у 2018 році – на 18% (0,2 млрд) і в 2019 році – впали на 60% (0,2 млрд доларів).
Нідерланди у 2015 році вклали в економіку України 0,8 млрд доларів. Наступного року надходження скоротились на 68%(0,3 млрд). У 2017 році притік інвестицій зріс майже на 10%, а в 2018-му – підскочив на 240% і в грошовому еквіваленті становив майже 1 млрд доларів. У 2019 році ситуація різко змінилась і кількість інвестованих в Україну грошей скоротилась на 68% до 0,3 млрд доларів.
Найбільші інвестиції надійшли в промисловість, сектори фінансів та страхування, операції з нерухомістю, торгівлю, ремонт авто- та мототранспорту та ІТ-галузь.
У 2015 році найбільше грошей було вкладено в розвиток фінансів та страхування (2,7 млрд доларів). Друге місце за кількістю фінансових вливань посіла ІТ-галузь (0,5 млрд доларів). В оптову та роздрібну торгівлю було вкладено понад 0,3 млрд доларів. Трохи менше коштів надійшло в розвиток промисловості. В операції з нерухомістю інвестовано 0,1 млрд доларів.
У 2016 році у всіх цих галузях збільшилась кількість інвестицій, зокрема, у промисловість – на 80%.
Наступного року відбувся значний відтік інвестицій із фінансового сектору (-54,4%) до 1,3 млрд доларів та сфери торгівлі (-66%) – менше 0,2 млрд доларів.
У 2018 році фінансова сфера втратила ще 6% інвестицій, які протягом року становили 1,2 млрд доларів, промисловість – 0,3 млрд (-42%), ІТ–галузь – 0,1 млрд доларів (-22%). При цьому операції з нерухомості зросли на 244% та отримали 0,4 млрд доларів фінансових вливань. На 236% збільшилися інвестиції в торгівлю та ремонт авто, які становили 0,6 млрд доларів.
У 2019 році інвестиції у сферу фінансових послуг просіли майже на чверть, але вдвічі збільшились капіталовкладення у промисловість. У нерухомість почали вкладати на 46% менше (0,2 млрд доларів), а торгівля та ремонт авто отримали на 65% менше інвестицій, ніж попереднього року, повернувшись на позиції 2017 року (0,2 млрд доларів).
Виконайте наступні завдання:
1. Перегляньте відеофрагменти:
«Харчова промисловість України»
https://www.youtube.com/watch?v=i--B4UjdyjE
Виробництво харчових продуктів в Україні
https://www.youtube.com/watch?v=9CO2m4bLQYU&list=PLD8JhcNe2dD-
m5Rt7nm7V83pwoemLG981&index=36
Борошномельно-круп’яна, хлібопекарна та макаронна галузі.
https://youtu.be/9OgXrSV_z7E
Макаронна галузь
https://youtu.be/vhyf6oTZfCA
Цукрова промисловість
https://youtu.be/bZCShYazXAs
Олійно-жирова промисловість
https://www.youtube.com/watch?v=_ai7KrHOPSo
Крохмале-патокова промисловість
https://youtu.be/FX4-qSZuEjM
Виноробна та спиртова промисловість.
https://youtu.be/f7lvppYU1jI
Виробництво безалкогольних напоїв
https://youtu.be/BpMH9pB2KLM
Молококонсервна галузь
https://youtu.be/SdDkLpySc-8
М’ясна промисловість
https://youtu.be/qVGPXhB6XXE
Рибна промисловість
https://youtu.be/41hBEwocj_k
Харчова промисловість світу
https://www.youtube.com/watch?v=lgtmjDM5mJA
Виробництво продуктів харчування у світі
https://www.youtube.com/watch?v=8BHeNwcezLQ&list=PLD8JhcNe2dD-m5Rt7nm7V8...
2. Опрацюйте параграфи 32,33 підручника (автори В.М.Бойко, І.Л.Дітчук)
3. Розгляньте галузеву структуру харчової промисловості параграф 32, ст. 176
Дайте відповідь на питання в кінці параграфа
4. Попрацюйте з картою параграф 33, ст. 182
Дайте відповідь на питання в кінці параграфа
5. Дайте письмову відповідь на питання
Які ТНК працюють у сфері виробництва продуктів?
Які ТНК працюють на ринку харчових продуктів України? Які харчові виробництва вони контролюють?
Завдання для перевірки
1. Тести Харчова промисловість України та світу
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdJtkYJiIWdljdj9fFQqdlC_-iTk1_R...
2. Сполучить картки-країни із зображенням їх експортної продукції харчової промисловості.
https://learningapps.org/7682967
Сьогодні вам пропоную опрацювати тему «Виробництво продуктів харчування у світі»
Бажаємо Вам успіхів!
1. Опрацювати параграф 36 ( В.Ю.Пестушко, Г.Ш.Уварова, А.І.Довгань) та таблицю (додається)
2. Випишіть тези «Особливості розвитку харчової промисловості у світі»
3. Глобалізація - перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі.
Спробуйте визначити переваги та недоліки глобалізації у харчовій промисловості світу.
4. Встановіть відповідність між ТНК, продукцією та містом України.
Прочитайте на сайтах даних ТНК їх спеціалізацію.
5. Випишіть із підручника країни-експортери та імпортери харчової продукції.
Порівняйте список цих країн. Чому проявляється така відмінність?
6. Виконайте завдання:
Встановіть відповідність між країною та її харчовою візиткою.
1. Вино, сир, паштет, морепродукти
2. Вино, сир, спагетті
3. Пиво, ковбаса, бекон
4. Сир, шоколад, кава
5. Масло, сир, шинка
6. Рибні консерви
7. Овочеві консерви
Б Ісландія
В Німеччина
Г Франція
Д Данія
Е Болгарія
Ж Швейцарія
1. Човба з яловичого шлунку
2. Бігос
3. Окрошка
4. Окрошка
5. Деруни
6. Борщ
7. Мамалига
8. Гуляш
Скачати:
Виконайте наступні завдання:
1. Перегляньте відеофрагменти:
https://www.youtube.com/watch?v=I0Rx-zwtHYs – Транспорт України
https://www.youtube.com/watch?v=GrVdVMXb_TU – Залізничний транспорт, його роль у перевезенні вантажів
https://www.youtube.com/watch?v=dU7_CoMXTx0 – Автомобільний транспорт
https://www.youtube.com/watch?v=V2i7kmCtDDg – Значення транзитних перевезень
https://www.youtube.com/watch?v=-SUfBasfe0k – Коли запрацює річковий транспорт в Україні
2. Опрацюйте параграф 37 підручника.
3. Виконайте таблицю у зошиті.
Місце за пасажирообігом
Місце за вантажообігом
Найважливіші магістралі
Найбільші транспортні вузли
5. За допомогою інтернет-ресурсів з’ясуйте, що перевозять трубопроводами «Тольятті – Горлівка – Одеса» та «Калуш – Тисауйварош».
6. Дайте письмову відповідь на питання.
Які міжнародні транспортні коридори проходять територією України? Яку роль вони у зовнішніх економічних відносинах країни вони відіграють?
1. Опрацюйте параграф 38 підручника (автори Г.Д. Довгань, Г. Д. Стадник).
2. Додатково опрацюйте опорно-ілюстративну схему (додається).
3. Перегляньте презентацію:
https://www.youtube.com/watch?v=1QBSn7EXsXo – Транспорт світу
4. Ознайомтеся із статтею «Застосування «зручного прапору» (https://yur-gazeta.com/publications/practice/morske-pravo/zastosuvannya-...) . Випишіть у зошит визначення поняття «країна зручного прапора», переваги, якими користуються власники суден під «зручним прапором» та найбільші країни, які пропонують «зручний прапор».
5. Позначте на контурній карті:
а) країни із найбільшою протяжністю швидкісних залізниць: Китай, Іспанія, Японія, Франція, Туреччина, Німеччина.
б) найважливіші судноплавні річки: Міссісіпі, Дунай, Волга, Парана, Амазонка, Рейн.
в) найбільший річковий порт світу – Дуйсбург.
г) найбільші морські порти: Шанхай, Сінгапур, Роттердам, Гонконг, Шеньчжень, Пусан.
ґ) найважливіші судноплавні канали: Суецький, Панамський, Кільський.
д) найбільші аеропорти-хаби: «Хартсфілд-Джексон», «Хітроу», «Шарль-де-Голль», «Рейн-Майн».
6. Дайте короткі письмові відповіді на питання, користуючись картами атласу, підручником, інтернет-ресурсами.
а) Країна світу із найрозвинутішою мережею автомобільних доріг.
б) Запишіть три морські порти Азовського моря.
в) Вкажіть три найбільші судноплавні канали світу.
г) Країна світу із найбільшою густотою залізниць.
ґ) Запишіть три міжнародні аеропорти на території України.
д) Вкажіть три країни світу із найбільшим торговельним флотом.
е) У якій області знаходиться залізничний вузол Новоград-Волинський?
є) У якій області знаходиться залізничний вузол Куп’янськ?
Повністю скачати матеріали до заняття з усіма додатками можна у вкладенні нижче:
Скачати: geografiya_9_klas_transport-svitu
2) дайте відповіді на питання в кінці тем,
3) у робочому зошиті виконати тести ст.187.
4) по транспорту (параграф 34-36) складіть mind map у робочому зошиті
Перейдіть за посиланнями на інтернет ресурси та виконайте завдання, що запропоновані для перевірки засвоєння знань.
1) Харчова промисловість України
https://learningapps.org/9239279
2) Транспорт
https://learningapps.org/4944993
3)Транспорт світу
https://learningapps.org/4990166
4) Транспортна система України
https://learningapps.org/2297397
https://learningapps.org/3002232
https://learningapps.org/5034665
5) На ПОВТОРЕННЯ:
Машинобудування в Україні
https://learningapps.org/9291408
https://learningapps.org/6909429
Електроенергетика України
https://learningapps.org/6212619
Хімічне виробництво
https://learningapps.org/4598452
Легка промисловість України та світу
https://learningapps.org/9537226
Адміністратор блогу видалив цей коментар.
ВідповістиВидалити